Угода є угода

До Нового року залишалося хвилин п’ятнадцять. Я постояла посеред номера, дивлячись на власне відображення в дзеркалі, й раптом зрозуміла: сидіти тут – найгірша з ідей. Я все ж одяглася гарно, зробила зачіску, нафарбувалася не для того, щоб зустрічати північ на самоті.

Накинувши пальто, я спустилася вниз. На терасі було людно. Працівники готелю влаштували невелике святкування для постояльців: гірлянди, тихий джаз, столи з шампанським. Люди сміялися, тримали бокали, хтось фотографувався на фоні міста. Нью-Йорк унизу сяяв – живий, гучний, нетерплячий. Я взяла келих і підійшла до огорожі.

Вітер був холодний, але приємний. Я дивилася на вогні, на нескінченні вулиці, й раптом подумала, що, можливо, дарма не дозволила Маркові запросити мене тоді, у літаку. Принаймні зараз я б не стояла одна з цими думками. Дивно, але ця думка не була сумною – швидше тихою і чесною.

— Ніка?

Я здригнулася та обернулася. Марк стояв за кілька кроків від мене, з таким самим келихом у руці. Він виглядав не менш здивованим, ніж я. На мить ми просто дивилися одне на одного, ніби перевіряючи, чи це не жарт.

— Марк? — перепитала я. — Ти… тут?

— Схоже, так. — усміхнувся він. — Я, якщо чесно, не знав, де тебе шукати. А виявилося, все так просто.

Я засміялася, трохи розгублено.

— Зачекай. — примружилася пильно поглядаючи на чоловіка. — А звідки ти знаєш моє ім’я?

Він повільно дістав з внутрішньої кишені піджака складену купюру. П’ять доларів. Ті самі.

— Мені дуже пощастило зі стюардесою. — сказав він. — І трохи менше – з власною стриманістю. Я віддав їй сто доларів, щоб отримати це.

Я подивилася на купюру, потім на нього – і розсміялася щиро, голосно.

— Серйозно? Сто доларів за це?

— Так. — відповів він після короткої паузи. І цього разу без усмішки. — Це було того варте.

Він простягнув мені купюру.

— Ти зустрінеш зі мною Новий рік?

Я подивилася на «Квиток на побачення», на місто, на людей довкола – і зрозуміла, що відповідь уже давно знаю.

— Угода є угод. — сказала я. — Так що… так.

Марк усміхнувся – і, не даючи мені часу передумати, легко закружляв мене під музику. Я засміялася, тримаючись за його плече, відчуваючи, як навколо хтось рахує останні секунди.

— Три… два… один…

Бій курантів злився з вигуками, сміхом, дзенькотом келихів. Марк притримав мене за талію, нахилився – і легко, майже невагомо торкнувся моїх губ.

Я заплющила очі лише на мить.

Колись я чула: з ким Новий рік зустрінеш – з тим його й проведеш. Я не знала, чи це правда. Але зараз подумала, що, мабуть, не була б проти перевірити.

Піднявши келих з усмішкою сказала:

— З Новим роком.

— З новим життям. — відповів він.

І Нью-Йорк, здається, був згоден.