Дива та квиток в один кінець

— Ні, мамо, я не хочу приїжджати до тебе. — відповідала я телефоном сидячи в таксі, що прямує в аеропорт. — Точно не хочу. Все давай.

З батьками стосунки були своєрідними, проте зараз вони просто за мене хвилювалася. Дізнавшись, що я розлучилася з Владом, зібрала речі та поїхала куди очі дивляться – вони відразу занепокоїлися, покликали до себе, скинули на картку грошей, запропонували сплатити квитки.

Але мені зараз не хотілося компанії родичів та галасливого натовпу. Навпаки, мені хотілося тиші, спокою та маленьких чудес. Після огидного Різдва, я остаточно зрозуміла, що не люблю Влада вже дуже давно, просто сподіваюся на те, що знову відчую щось і побачу його тими очима, які блищали від закоханості у цього чоловіка. Але скільки б я не чекала – дива не траплялося. А тому обміркувавши все, я зібрала речі, зателефонувала його мамі запросивши її на вечерю, щоб була компанія і було з ким обговорити мене погану і поїхала. Квартири в мене не було. Рідних, до яких можна було б поїхати, не залишилося. Друзі теж загубилися під час стосунків. А їхати в готель думки не виникло, ось так і вийшло, що я зібравши все своє життя в одну крихітну валізу проїхала на автобусі дві доби та тепер назвала таксисту кінцеву точку – аеропорт. Якраз одна книга потрапила до бестселерів і можна було не економити кожну гривню. Куди їхати – не знаю. Але ж усім хочеться дива, правда?

— Будь ласка, дайте квиток на найближчий рейс. — попросила я на касі приємну на вигляд дівчину, на що у відповідь та з ввічливою посмішкою та трохи стомленими очима відрапортувала:

— Найближчий рейс до Нью-Йорка, посадка розпочнеться за двадцять хвилин. — якщо Різдво я пропустила, то буде не поганим варіантом відзначити Новий рік у Штатах. Тим більше, що багато фільмів знімалися в цьому місті, а письменники надихалися перехожими, сидячи на лавці Центрального парку. І сніг там також буває. Чи це не диво?

— Чудово! Те, що треба, беру! — якщо дівчина й здивувалася моєму завзяттю, то не показала й виду, тільки записала щось у себе в комп'ютері.

— Білет назад брати будете?

— Лише в один кінець. — раптом вирвалося в мене і я ще ширше посміхнулася. Тому що так, життя хотілося змінювати, зустрічаючи свята так, як цього вимагає душа, а не колишній самодур. А якщо вже міняти життя – так на повну.