Аромат Олів`є і зорі

— Розбирайся сама, що будем їсти, мені не цікаво! Відчепись від мене! — гаркнув на мене мій хлопець та уткнувся у свої танчики.

Я вже розуміючи, що закипаю розвернулася  й грюкнула дверима так, що здається з них впала ялинкова гілочка, якою я тільки вдень прикрасила її. Це була відповідь на моє запитання, що можливо ми хоча б сядемо разом поїмо, адже сьогодні день перед Різдвом. Все що я чула до цього, це:

— Я святкую за старим розкладом. — а на прохання відсвяткувати двічі отримала не ліпше:

— Ми що мільйонери, щоб накривати стіл двічі? Я й так на сосну витратився, не кажучи вже про іграшки, яку до речі ти хотіла! Ще чого придумала?! Відсвяткуємо сьомого, як нормальні люди! — після чого він навіть не захотів слухати, що можна й не накривати стіл, а просто провести час разом.

Казати про те, що я хотіла зовсім не сосну, а ялинку – не стала. Влад казав, що у нього в сімї завжди ставили сосну, а ялинка коштує диких грошей. А коли я сказала, що можна купити штучну, щоб не витрачати кошти кожен раз – мені хмикнули прямо в лице та кинули образливі слова, що немає сенсу тоді купляти, адже від неї ніякої користі, вона не пахне, виглядає занадто пластиковою й взагалі, в їх сім’ї роблять не так. Мені тоді дуже захотілося сказати, що я йому куплю спеціальний спрей з запахом ялинки й розпилю по всій квартирі. Проте не стала, Владик був як сірник, спалахував за мить й потім дуже довго не міг погасити своє невдоволення. Тому я якось перестала за роки відносин сперечатися.

Але це було останньою краплею. Сьогодні він прийшовши до дому з роботи, нагарчав на мене за те що я світло в ванній забула вимкнути. Не стримавшись, відповіла на емоціях:

— Одразу видно – коханий додому повернувся. — сказала роздратовано, тому що так – прикро.

— Повернувся. А мене тут ніби й не чекають. — таким самим тоном відповів хлопець й вийшов, а так і залишилася одна з сирниками на плеті, що смажилися саме для нього.

Я стомлена й так через кількість роботи, що звалилась на мене під кінець року приготувала йому ті кляті сирники, тому що він притяг до дому два великих пакети з кисломолочним сиром й наказав зробити сирники. Хоча в холодильнику були й еклери, й торт, на столі стояло печиво й періг. А він захотів ті кляті сирники!

У той момент мені захотілося просто викинути у смітник усе, що я встигла приготувати, але стрималася. Батьки вчили не розкидатися їжею. Тому видихнула й пішла прибирати. Але настрій був зіпсований. Пройшло кілька годин за які я змогла хоч трошки заспокоїтися. Але тепер грюкнувши дверми я розуміла, що в мені натурально горить полум’я яке я не зможу так просто погасити. Підійшовши до шафи почала вдягатися, лютувала на Влада, адже я просто хотіла підігріти йому їсти, адже він не їв після роботи, одразу могли разом й повечеряти, адже свято.

— Козел… — прошипіла хапаючи бутель для води й виходячи з квартири.

Повз ліфт я буквально пролетіла, та почала спускатися з четвертого поверху униз, спустившись відкрила для себе новину – води більше немає. Загарчав відкрила двері до під’їзду та знов ігноруючи ліфт почала підійматися. Дійшовши до четвертого, зрозуміла, що мені мало й зоставив порожній бутель почала підніматися далі. Десь на шостому поверсі до мене долинув аромат Олів’є, яке я хотіла купити напередодні. Адже до Нового року ще понад тиждень, а готувати салат буде не розумно. Коли попросила Влада зайти й купити трохи, він сказав, що я можу приготувати його сама, а на мої запевнення, що то потягне за собою три години часу навіть на маленьку порцію він заявив:

— А ти ж так зайнята, прямо часу не вистачає. — знущався він, а далі заперечив сам собі. — У тебе часу вдосталь, ти ж не працюєш. Якщо хочеш салат – приготуєш. А то це зайві трати, які нам зараз не потрібні.

Це він так напряму не сприймав моє письменництво, на яке я витрачала купу часу, пять-шість годин мінімум, але це не приносило настільки великий дохід, щоб я могла платити за квартиру кожен місяць. Хоча, на подарунок йому на новий рік довго збирати не прийшлося. Тому тоді я нічого не відповіла.

Злість через запах накотила вперемішку з сумом, піднявшись на десятий поверх я почула з однієї з квартир пісню, що англійською повторювала:

«О, дзвіночки, дзвіночки

Дзвенять усім шляхом»

Зупинившись поряд з вікном я побачила у будівлі навпроти вікна у яких горіли гірлянди, ялинки стояли прикрашені. В одному вікні сім’я сиділа разом їла та сміючись щось обговорювала.

Від вогню злості та сльоз суму, що розливався усереднені я швидко збігла униз, на вулицю та просто сіла на бордюр і запрокинула голову. Зараз у моєму районі Києві якраз відключили світло й можна було побачити рідкі зорі, що виглядали поза хмар.

— Чому усе так? Чому я чую й бачу, як усі святкують Різдво, а я сиджу й плачу, через чоловіка, що навіть не кохаю? — спитала я у них і це була правда. Останні місяці я часто відчувала, що щось у мені змінилося, однак списувала усе на тяжкий період. Проте зараз відверто розуміла, що просто розлюбила Влада. У якомусь незрозумілому пориві, згадала приказку з дитячого мультфільма.  — Зоренько, зоренько, я бажання загадаю. Нехай збудеться все, про що я мрію. Я в це вірю, я це знаю. Нехай Новий рік, я зустріну так, що це запам’ятається мені назавжди, в хорошому сенсі. Благаю!