~1~

Уявіть собі: Новий рік, я — у чужому місті, у компанії чоловіка, якого знаю тільки по аватарці. Звучить як сюжет серіалу? Можливо. Але я обожнюю сюрпризи і нові знайомства.

Як так сталося? Все почалося з одного лайка. А далі як понеслося — листування цілий день, жарти, флірт, і раптом він пише:

«Приїдь до мене на Новий рік. Я тут сам із собакою, і вже соромно перед псом — святкуємо вдвох. Пропозиція дивна, знаю. Але якщо ти не проти — ми з Рокі будемо щасливі тебе бачити».

Якась інша дівчина, певно, чемно відписала б: «Ні, дякую, я не настільки відчайдушна».

Але я — не вона. Та й, чесно кажучи, чоловік мені подобається. У спілкуванні він такий легкий, дотепний, трохи нахабний — саме той тип, з яким не помічаєш, як пролітає година… або три.

А я цього Нового року теж сама, тож чому б не зробити щось трошки незвичайне?

Серце трохи калатає, а розум нашіптує: «Ти зовсім з глузду з’їхала?» Але що ж, якщо життя пропонує авантюру, я йду назустріч.

Ну а я що? Зібралася, усміхнулася й вирішила: якщо вже йти назустріч пригодам, то красиво. У гіршому випадку буде історія, яку буду розповідати всім подругам. У кращому — може, навіть не захочу повертатися додому.

Та й боятися мені особливо нічого: у тому містечку живе мій дядько. Місто для мене не чуже — я бувала там кілька разів у дитинстві, пам’ятаю центральну площу, мостик через річку і кав’ярню з неймовірними круасанами. Але все одно — їхати туди до незнайомця — це зовсім інші відчуття.

Це ніби знайома сцена, але з новим сюжетом і абсолютно непередбачуваним розвитком подій.

Тож так, «план Б» у мене є — знаю, до кого звернутися, якщо раптом ситуація піде не так. Але якщо чесно, щось підказує, що цього разу все буде зовсім інакше.

Бо зараз мені хочеться одного — сісти у поїзд, увімкнути музику й відчути те передсвяткове хвилювання, коли ти ніби ступаєш у знайоме місце, але з абсолютно новими очікуваннями.

Новий рік. Знайоме місто. Незнайомий він. І я — яка все одно наважилася на авантюру.

***

І от я вже сиджу в поїзді, дивлюся у вікно й ловлю себе на думці: «Що я роблю?»

Смішно, але замість страху — приємне хвилювання, ніби я не доросла жінка, а школярка, що їде на перше побачення. Телефон тремтить у руках — він якраз написав:

«Не хвилюйся, я нормальний. Майже. Рокі ручається».

Оце «майже» мене, звісно, дуже «заспокоїло». Головне, щоб це «майже» не означало «психопат із гарною аватаркою» чи «класичний придурок, замаскований під нормального».

Хоча… собака ручається. А собаки брехати не вміють, правда?

Я роблю глибокий вдих, натискаю плей на своєму передноворічному плейлисті й ловлю себе на думці, що поводжуся, як героїня фільму, у якої попереду або романтична сцена, або епічний крінж. Третього не дано.

Поправляю волосся у темному відбитті вікна — уявляю першу зустріч.

Чи буде він вище, ніж здається на фото? 
Чи не скаже щось дурне? 
Чи не скажу щось дурне я?
Шансів однаково.

Але всередині все одно теплішає, ніби я вже знаю, що щось хороше точно станеться. Можливо, не з ним — але хоча б зі мною.

Ще трохи дороги — і я вже в знайомому з дитинства містечку, де живе мій дядько, мій особистий «план Б». Це так заспокоює: принаймні якщо пригода перетвориться на трилер, я знаю, кому дзвонити й кого будити серед ночі.

І знаєте… Вперше за довгий час мені здається, що я роблю щось не розумне, не правильне, не «як треба», а чисто для себе. Тому що хочу.

Я їду назустріч пригоді — і нехай Новий рік сам вирішить, чим усе закінчиться.