-1-

Дніпро, 31 грудня 2006р.

У зв’язку зі святами наш улюблений бар нарешті привели до ладу.

Зробили косметичний ремонт, після якого влаштували генеральне прибирання. Про те, як фарбували стіни чи відмивали вікна, я розповідати не буду - надто вже буденно для святкового настрою. Проте результат був вартий усіх мук: у нашому закладі стало не тільки не соромно посидіти, а ще й гостей кликати.

В останні дні року до нас часто заглядали вдячні клієнти: хтось - із дрібним подарунком, хтось - просто з добрим словом. Атмосфера панувала така, що навіть похмурий домовик розпливався в усмішці.

Так от.

На вікнах з’явилися акуратно наклеєні сніжинки; підлога нарешті повернула свій первісний колір; на столах розстелили чисті скатертини й розклали святкові серветки та свічки.

Верх стійки бара прикрашали ялинові гілки, майстерно переплетені різнокольоровими кульками та стрічками. Переливчастий сніжок і дощик, розвішані всюди, куди тільки мігли дотягнутися наші руки, ловили і відбивали тепле світло численних гірлянд.

Світло мерехтіло так ніжно, що навіть стара кавомашина раптом почала виглядати романтичною. У повітрі пахло хвоєю, мандаринами й чимось невловимо чарівним - ніби саме свято десь поруч ходило й перевіряло, чи все готове до його приходу.

Краса. Просто зимова казка.

Я сиділа за барною стійкою й допомагала Контантину Боривовичу готувати новорічні коктейлі.

Допомагала, звісно, так - більше для галочки: архімаг і сам чудово міг упоратися, але ж треба було хоч якось себе зайняти, аби не тинятися без діла. Мідяк працював з тією самою надприродною точністю, яка іноді лякала, - ніби не коктейлі змішував, а складні алхімічні еліксири.

З кухні, яка за сумісництвом була лабораторією, тягнуло теплими ароматами спецій та обсмаженого м’яса. Там Оленка разом із Валер’яном та домовиком Гошею готували святкову вечерю. Я щиро сподівалася, що Гоша не зводить з неї очей: хто знає, що Оленка може “ненавмисно” додати до страви під час чергового “безневинного” експерименту. Не хотілося б зустрічати Новий рік з рогами, хвостом чи, боронь Боже, чимось ще більш непередбачуваним.

Раптом над дверима задзвонив дзвіночок - тоненько, весело. У бар спершу зайшла ялинка, а вже за нею, як належить, Мишко з Данею. У бойових магів вигляд був наче вони ялинку не на Озерці придбали, а в бою з дроконом здобули.

Бруду натягли… знов доведеться мити підлогу. Сніг в Дніпрі, та ще й у новорічну ніч - цього року як і випаде, то буде справжнє диво.

Бруд прибрали за допомогою заклинання. Ненабігаєшся з ганчіркою після кожного відвідувача.

Мишко, посунувши кілька столів під стіну, звільнив місце для нашої нової гості - пишної ялинки, від якої пахло хвойною свіжістю так сильно, що вона впевнено перекривала запахи гілок, уже розвішаних по бару. Мідяк, не відволікаючись від коктейлів, дістав з-під стійки заздалегідь підготовлену коробку з іграшками, і я разом із близнюками дружно взялися прикрашати. Блискучі кулі, старі родинні прикраси та стрічки мерехтіли в руках, створюючи відчуття, що ми збираємо казку по шматочках.