Три історії та три бажання на Різдво.

🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄

У дитячому житті трапляється всяке: інколи ми сміємося до сліз, інколи плачемо через дрібниці, а інколи ображаємося, бо здається, що весь світ проти нас. Але кожна історія, кожна подія — це частинка великого полотна нашого зростання.

От, наприклад, уявіть: на вулиці яскравий сонячний день, і ми з друзями вирішили пограти в хованки. Хто ж знав, що я залізу в сусідський сарай, де сиділа сердита коза? Вона дала мені такого гарного підсрачника рогами, що я вискочив із того сараю як пробка з пляшки, а хлопці сміялися, поки животи не заболіли. Або той день, коли я пропустив святковий новорічний сніданок у школі, бо впав у своєму дворі з рукохіддя й зламав ногу. Мені здалося, що це справжня трагедія, бо всім дарували подарунки під ялинку, а я залишився без частування. І як же забути, коли я розлив какао на бабусину білу скатертину на святковому столі. Мені здалося, що це кінець світу. А бабуся тільки посміялася й сказала, що тепер ця скатертина має свій "какаовий" візерунок.

Усі дорослі хлопці та дівчата мають такі історії з дитинства, що запам’яталися назавжди. Деякі ми згадуємо з теплою усмішкою, бо вони смішні й безтурботні. Інші — із сумом, бо тоді вони здавалися справжньою трагедією. А є й такі, від яких навіть у дорослому віці пробігає холодок по шкірі, але це все наше життя.

Кожна історія унікальна, бо кожен із нас ріс у своєму світі: з різними сім’ями, друзями, своїми звичками й мріями. Але була одна річ, яка нас усіх об’єднувала, — Різдво. Цей особливий час, коли ми, діти, вірили в дива. Кожен загадував найпотаємніше й найдорожче бажання. Для когось це була нова іграшка, для когось — побачити сніг посеред теплої зими. А хтось завжди мріяв про справжню казку.

І хоча мрії були різні, кожна з них наповнювала наші дитячі серця світлом і надією. Бо Різдво завжди дарувало відчуття, що диво зовсім поруч, варто лише повірити. Ось так і я, хлопчисько з великими очима й мішком бажань, одного разу на Різдво згадав три історії з мого життя і три найважливіші мрії дитинства. І ця розповідь про те, як Різдвяні свята змінили моє життя.

Перша історія. ✨🎄✨

Моє перше Різдво, яке я по-справжньому запам’ятав, було у прабабусі й бабусі. Я тоді був зовсім малим, і мама ретельно готувала мене до цього святкового дня. Вона навчила мене, як правильно сипати зерно на порозі, щоб побажати щастя та достатку і показала, як читати колядки. Я тоді ледве запам’ятав кілька рядків, бо це було ще до школи, але мама терпляче повторювала їх зі мною раз за разом.

Коли настав вечір і з'явилися перші зірки, ми пішли до бабусі. Дім у неї був теплим, там завжди на свята духмяніли пироги, цукерки та було купа меду, а я, затиснувши в руках пригорщу зерна, тремтів не від холоду, а від хвилювання. Мати відчинила двері і я на порозі глибоко вдихнув і як мене вчили, почав сіяти зерном зі словами:

"Сію, сію, посіваю,

З Різдвом вас вітаю!

Хай здоров'я не минає,

Щастя в дім ваш прибуває,

Хай достаток і тепло

Йдуть до вас, як це зерно!

Щоб вам було, що поїсти,

І здоров’ячко на місці!"

Дорослі родичі та діти по лінії матері, зібравшись довкола, почали сміятися з якоюсь доброю теплотою, хтось плескав мене по плечу, а хтось ворушив волосся. Мабуть, я виглядав дуже серйозним, старанно вимовляючи кожне слово, й намагався так вразити всіх своїм "вираженням", що це, мабуть, виглядало дуже смішно. Мені навіть здавалося, що я був трохи схожий на актора зі сцени.

Після того, як я закінчив вірш, мені дали купу цукерок і я відчув себе справжнім переможцем. Але найцінніший подарунок я тоді отримав від дідуся. Він підійшов до мене з ледь помітною посмішкою й простягнув срібну монету. Вона виблискувала в його натруджених пальцях і мені здавалося, що це найкрасивіша річ, яку я бачив у житті.

Ця монета згодом стала початком моєї нумізматичної колекції. Дідусь тоді лише сказав:

— Хай буде тобі на згадку про перше Різдво.

Відтоді я бережу ту монету як дорогоцінний спогад про той вечір. Мабуть, саме з неї й почалося моє захоплення старовинними монетами. Але навіть не вона була найважливішою того дня. Найціннішим був момент, коли я вперше відчув тепло родинного затишку й зрозумів, що Різдво — це не лише про подарунки, а про спільні радощі, сміх та незабутні миті, які грітимуть душу все життя.

Пізніше були поїздки до інших родичів по лінії батька, де мені теж дали цукерок і пирогів. Там я також читав колядки, але вже трохи сміливіше, головне не боятися та мати підтримку. Ті далекі родинні свята були наповнені теплом і радістю. У нашій родині взагалі багато дітей: тільки по роду батька зараз є 14 праправнуків, а по роду матері — 11.

Ці святкові дні назавжди залишили в моєму серці теплий слід. Різдво стало для мене символом єдності, радості та маленьких, але таких важливих моментів, які зберігають у собі душу дитинства.

Друга історія.✨🎄✨🎄✨

У моєму дитинстві свята Різдва та Нового року завжди були чимось особливим. Це був час, коли світ навколо ставав іншим — тихішим, затишнішим і, здавалося, наповненим магією. Навіть бувши зовсім малим, я відчував, що це не просто чергове свято з подарунками та солодощами, а щось більше, особливе. Щороку я з нетерпінням чекав цього часу, коли оселя наповнювалася запахом мандаринів, хвої та бабусиних пирогів.

Моє перше Різдво в дитячому садку запам’яталося як справжнє диво. Ми всі готувалися до святкового ранку: вчили вірші, розмальовували паперових янголів, вирізали сніжинки та співали колядки. Для маленьких дітей це було щось неймовірне — яскраві прикраси, тепле світло святкових лампочок і радісна атмосфера, яка нас огортала.

Саме тоді я вперше помітив Марічку — дівчинку, яка стала моєю першою дитячою симпатією. У неї було довге світле волосся, заплетене в коси, і такі добрі, сяйні очі, що я одразу захотів стати її другом. Її дзвінкий сміх і невимушена посмішка здавалися справжнім святковим подарунком.