Розповідь прадіда про Різдво своїм онукам.

🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄

В одному затишному куточку біля печі зібралися внуки навколо свого прадіда, який обережно тримав у руках стару книгу з золотистими літерами на обкладинці. Його голос був теплий, а погляд м’який, коли він почав розповідь дітлахам:

— Сідайте ближче, мої любі, я вам розкажу про Різдво. Це свято, яке ми так любимо і чекаємо кожної зими, має дуже давню і цікаву історію, яка охоплює століття, традиції різних народів і незмінну магію зими. Діточки, а ви знаєте, чому ми святкуємо Різдво саме в цей день?

Малюки дружно захитали головами, а найменший запитав:

— А чому, дідусю? Чому це таке важливе свято?

Прадід усміхнувся і продовжив:

— Давним-давно, ще до того, як люди почали святкувати Різдво Христове, наші пращури відзначали в цей день зовсім інше свято — народження сонця. Зима в той час була довгою, темною і холодною. Але з 21 по 25 грудня, коли ніч стає найкоротшою, а день починає зростати, люди вірили, що народжується молоде сонце, яке дарує надію на весну. Розпочинається Різдво опівночі після Святвечора. У давнину в Київський Русі то було свято на честь могутнього бога Рода – творця Всесвіту. Від прадавніх часів так стало називатися велике свято Різдва світла, яке складалося з 12 священних ночей творення Всесвіту (25 грудня – 6 січня), кожна з яких тривала 1000 років, але подарувала нам його богиня всього сущого Лада. Тоді народилося життя і весь земний світ: золоте сонце на Святий вечір, ясен Місяць на Щедрий вечір та богиня кришталевої води Дана на Водохрещу. Звідси й походить звичай закликати у гості Сонце, Місяць та Воду на Святвечір.

Маленька Оленка запитала:

— А як люди це святкували?

— О, вони закликали сонце до своїх домівок! — відповів прадід. — Наші предки співали пісні, розводили вогнища і запалювали свічки, щоб допомогти сонцю зігріти землю. Вони називали це свято Коляда. У деяких місцях його ще називали Корочуном, бо це був найкоротший день року. А інколи — Божичем, бо вважали, що молоде сонце — це божественне створіння, яке приносить життя, бо у давнину свято було пов'язане з початком весняного сонячного циклу та ототожнювалось із молодістю. Цей день був святковим, бо знаменував собою день зимового сонцевороту, після якого дні починають прибувати, наближається весна, і сонце – божество у народів - землеробів – ніби народжується знову.

Олексій підняв руку, наче в школі:

— А тільки наші пращури так святкували?

— Ні, не тільки, — прадід хитнув головою. — У багатьох країнах світу в цей день також відзначали подібні свята. Наприклад, у Давньому Єгипті святкували народження бога Осиріса, а в Римі були Сатурналії на честь бога Мітри. У Скандинавії відзначали Іоли — свято зимової ночі, а в Індії — народження бога Агні, покровителя вогню. У Персії у грудні відзначали свято непереможного сонця – Мігран. В Англії це була найдовша зимова ніч яка мала назву материнської, бо, починаючи з цього дня, сонце набирало силу, тобто народжувалось.

Тарасик, найстарший з усіх, нахмурився:

— Але ж ми святкуємо Різдво Христове. Як це все пов’язано?

— Дуже цікаве питання, онучку, — сказав прадід, лагідно поклавши руку на його плече. — Коли християнство почало поширюватися по світу, воно принесло з собою нове значення цього дня. Саме 25 грудня християни Риму почали святкувати народження Ісуса Христа, Спасителя світу. Спочатку це свято відзначали в інший день, але з часом вирішили поєднати його з давнім святом зимового сонцестояння, щоб надати йому нового значення. 25 грудня — це дев'ять місяців з дня Благовіщення, коли Діва Марія дізналася, що народить Ісуса Христа.

— А як святкували Різдво колись, а ми так само будемо? — запитала Марічка, дивлячись на вогонь у печі.

— Усе починалося зі Святвечора, — почав прадід, заплющивши очі, ніби згадуючи давні часи. — На столі ставили дванадцять пісних страв, а перед тим, як сісти вечеряти, вся родина молилася. Після вечері йшли колядувати. Діти й дорослі співали пісень, бажали добра і злагоди господарям дому.

Маленький Івасик підняв голову:

— А чому ми називаємо це свято Різдвом?

Прадід погладив бороду і відповів:

— Різдво означає “народження”. Це день, коли ми святкуємо прихід Ісуса Христа на світ. У народі ще кажуть, що на Різдво народжується не лише Христос, але й нова надія, любов і тепло в наших серцях. Тому ми прикрашаємо ялинки, даруємо одне одному подарунки та збираємося разом за столом.

Оленка задала ще одне запитання:

— А чому на Різдво завжди так весело?

Прадід засміявся і сказав:

— Бо це свято радості, дитинко. Ми святкуємо те, що світло перемогло темряву, а життя — смерть. І кожного року, коли ви співаєте колядки або дивитеся на зірку на ялинці, пам’ятайте, що це світло є в кожному з вас.

Діти притихлі, кожен поринувши у свої думки, а прадід обійняв найменшого, щиро посміхаючись. Вечір наповнився затишком, теплом і відчуттям чогось справжнього, що зберігається в пам’яті на все життя.

🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄✨🎄

У давнину люди також вірили, що в цю ніч відкриваються небеса, і можна попросити Бога про найзаповітніше. Тому на Різдво часто загадували бажання, ворожили та влаштовували вечори оповідок, де діти й дорослі слухали казки про чудеса. Святкування Різдва завжди було пов’язане з надією на краще, з теплом і любов’ю до ближніх. Усі родини збиралися разом, щоб ділитися радістю і спільно чекати на диво.

Отак, мої дорогі, Різдво пройшло довгий шлях від язичницьких свят до найважливішого християнського дня. І хоча часи змінюються, головне залишається — ми святкуємо це свято разом, з любов’ю в серці та вірою в добро. Тож бережіть цю традицію і передавайте її своїм дітям, як зараз розповідає прадід. Хіба це не диво, що всі ми — частина такої великої історії України, яка з’єднує минуле і майбутнє, даруючи нам відчуття єдності та причетності до чогось більшого?