Чарівна ніч перед Різдвом.

У маленькому містечку, де вузькі вулички вилися поміж старовинними будинками, прикрашеними яскравими гірляндами, а сніг м'яко кружляв у світлі ліхтарів, жила дівчинка, на ім'я Марта. Вона завжди з нетерпінням чекала Нового року та Різдва, бо ці свята були для неї часом чудес і тепла. Проте цього року щось було не так. Її родина була зайнята повсякденними клопотами, а святковий настрій ніби розчинився серед нескінченних справ.

— Напевно, цього року дива не буде, — прошепотіла Марта, лягаючи спати. Її погляд зупинився на вікні, за яким засинало засніжене містечко.

Годинник пробив північ, коли раптом дівчинка почула тихий стукіт у шибку. Вона піднялася з ліжка й підійшла до вікна. На подвір'ї стояло маленьке оленя. Його ріжки ніжно світилися золотавим сяйвом, а в очах пломенів доброзичливий вогник. Оленя хитнуло головою, немов запрошуючи її піти за ним.

Не гаючи часу, Марта швидко одягнула пальто, накинула шапку, взула чобітки й вибігла надвір. Оленя чекало неподалік, вдивляючись у неї з нетерпінням. Вони рушили разом, і Марта, слідуючи за своїм дивним провідником, помітила, як звичні стежки перетворюються на засніжені доріжки, що вели до парку. Усе навколо сяяло тисячами маленьких вогників, які вигравали всіма барвами райдуги.

— Що це за місце? — запитала Марта, не приховуючи захоплення.

Оленя, мовчки переступаючи лапками по снігу, привело її до галявини, де стояла стара дерев’яна хатинка. У її вікні мерехтів теплий вогник, що наче запрошував увійти. Марта несміливо відчинила двері й опинилася всередині. У просторій кімнаті, наповненій ароматом кориці і ялинки, сидів старий чоловік у червоному плащі. Це був сам Святий Миколай! Його лагідна посмішка розтопила всі хвилювання.

— Я чекав на тебе, Марто, — сказав він із теплотою в голосі.

— Мене? — здивувалася дівчинка.

— Так, саме тебе. Щороку я дарую радість людям, але цього разу моя магія стала слабшати. Мені потрібна твоя допомога, щоб повернути людям віру в дива.

Марта здивувалася, але відчула, як у її серці спалахує теплий потік світла.

— Як я можу допомогти? — запитала вона.

Святий Миколай простягнув їй чарівний ліхтарик, що випромінював ніжне сяйво.

— У цьому ліхтарику захована магія добра і радості. Неси його до свого містечка й пробуди у серцях людей різдвяний настрій.

Марта взяла ліхтарик. Разом з оленям вона повернулася додому, і тільки-но зібралася знову подякувати за дорогу тваринці, як раптом прокинулася.

— Що це було? — розгублено прошепотіла вона. За вікном світало, але місто залишалося тихим і похмурим, святкова атмосфера кудись зникла. Вона озирнулася — чарівного ліхтаря ніде не було.

— Напевно, це був сон, — подумала Марта. Але відчуття тепла в серці залишилося.

Дівчинка не здалася. Вона взяла звичайний ліхтарик зі своєї кімнати, одягнулася й побігла на центральну площу. Зупинившись біля головної ялинки, вона підняла ліхтарик до неба, і раптом тепле сяйво залило площу, а на ялинці запрацювала гірлянда. Спочатку ніхто не виходив, але згодом одна за одною двері домівок навколо площі почали відчинятися. Люди виходили, сміялися, обіймали одне одного, діти співали колядки, а дорослі розпалювали вогнища та пригощали сусідів, ділячись теплом і добром.

Марта зрозуміла, що диво завжди було поруч, його лише потрібно пробудити.

Того вечора містечко сяяло не лише святковими гірляндами, а й щирою радістю в очах людей. А Марта запам’ятала цей день як найкращий подарунок, зрозумівши, що справжня магія Різдва ховається в серцях кожного.