Епілог

Дорогою до офісу ми з Артемом їхали мовчки, кожен думаючи про своє.
Я гортала сторінки проєкту, удаючи начебто щось там вкотре перевіряю. А насправді розмірковую над тим, що мені дуже шкода від того, що ця ніч скінчилась. І подальше наше спілкування з Артемом знову повернеться на рівень спілкування колег по роботі. Хоча я сама розумію, що тепер не зможу дивитись на нього, як раніше. Адже перед очима будуть спливати образи: або зухвалого цигана, що краде чужу автівку; або козака, який вправно танцює гопак; або ж галантного кавалера в чорному костюмі. 
Проте я не можу йому в усьому цьому зізнатись, адже переживаю, що він подумає, ніби я змінила до нього своє ставлення виключно із-за проєкту, а він сам мене не цікавить.
Коли ми заїхали на парковку нашого офісу, я як раз дійшла до останньої сторінки проєкту з підписами акціонерів і мене наче громом вдарило! В самому низу стоїть ще одне прізвище (мені невідоме), а навпроти нього пуста клітинка. Мабуть, його сюди додав Влад, але мене забув про це попередити.
Побачивши мій розгублений вигляд, Артем запитав:
- Що трапилось?
- Артеме, все було дарма! Тут не вистачає ще одного підпису, а я навіть не знаю хто такий цей Палієнко А.
Артем мовчки забирає у мене документ, дістає з кишені ручку і ставить  свій підпис в пустій ніші. А побачивши моє здивоване обличчя - пояснює:
- Я отримав свій пакет акцій буквально вчора, тому мало хто в компанії про це знає, окрім топ-менеджерів. І сьогодні якраз закінчується моє стажування у ролі кур'єра.
- Чесно кажучи я думала, що мене вже нічим не здивувати після сьогоднішньої ночі, але тобі це вкотре вдалось зробити. - говорю я.
- Так, я повен несподіванок. - підморгуючи одним оком відповідає Артем і додає. - Ходімо я проведу тебе до офісу.
Ми попрощались біля ліфта, і я пішла у бік кабінету Влада, жодного разу не обернувшись, хоча відчувала, що Артем дивиться мені у слід.
Я постукала у двері та отримавши дозвіл, увійшла. В око мені одразу кинулось, що обстановка в кабінеті далеко неробоча: то тут то там валяються надувні кульки, серпантин і таке інше. Все це говорить про те, що Влад не дуже то і переймався завершенням договору про субпідряд, організувавши вечірку у себе в кабінеті. А головне, схоже він зовсім не очікував побачити тут мене, бо роздивлявся наче я якесь мариво.
- Оксано! Це ти? - здивовано запитує Влад.
- Як бачиш. - відповідаю я.
- Я тебе спочатку не впізнав. Тобі дуже пасує ця сукня. - підходячи до мене майже впритул, вимовляє він.
- Дякую. - відповідаю я.
Задумуюсь над тим, що раніше я багато б віддала, щоб почути ці слова від нього, але зараз вони мене ані трохи не хвилюють. І мені здається, я знаю хто став тому причиною...
- До речі, проєкт повністю готовий. - сказала я.
- Справді? - якось не дуже здивовано перепитав Влад.
- Так.
Проте схоже, що доля проєкту його не дуже то і хвилює. Невже я раніше цього не помічала?
- Здається, я обіцяв запросити тебе на вечерю, якщо вдасться підписати проєкт? - вимовив він, а потім піднявши руку до мого лиця та заправивши пасмо волосся за вухо, промовив. - Пропоную замінити святкову вечерю з цього приводу на святковий сніданок. Як ти на це дивишся?
Від того, що Влад до мене доторкнувся мені стало якось неприємно.
- Дякую. Але, ні! - ствердно вимовила я.
І покинула його кабінет, зрозумівши, що не можу більше знаходитись поруч з цим чоловіком. А після цього побігла в сторону ліфтів, сподіваючись, що ще встигну наздогнати Артема на паркінгу.
Але мені не довелось цього робити, бо Артем залишився стояти, підпираючи стіну біля дверей ліфта. Побачивши мене, він побіг на зустріч, а коли спіймав в обійми, то почав кружляти разом зі мною.
В момент, коли Артем зупинився, я тихо промовила:
- Тільки не подумай, що це все тільки із-за проєкту.
- Я так і не думаю...- почав він, а потім посміхнувшись додав. - Ти досі тримаєш його в руках.
А я навіть не помітила, що забула віддати його Владові. Схоже вже і не віддам, бо Артем забрав проєкт у мене з рук і підкинув папери до самої стелі.
- Але ж! - здивовано вигукнула я.
- Не переймайся! Потім ще раз підпишемо...
І обійнявши почав мене цілувати. А листки проєкту падали до наших ніг наче святкове конфеті.

Від автора
Сподіваюсь, що ця новорічна історія вам сподобалась, любі мої читачі. Я написала її для конкурсу, що зараз проходить тут на порталі Букнет. Тож буду дуже вдячна, якщо ви підтримаєте це оповідання, поставивши йому лайк. І, звичайно ж, з нетерпінням чекатиму на ваші відгуки.
P.S.: Найближчі дні я планую розпочати ще одну новорічну історію для вас. Підписуйтесь на мою сторінку на Букнет, щоб не пропустити її :)
Тож прощаюсь ненадовго ;)