Частина 5

- Ну що ж наша святкова програма добігає кінця. Залишилось взяти підпис тільки у моєї мами. - вимовив Артем.
Від цих слів мені чомусь стало сумно, хоча я навпаки мала б радіти від того, що нам вдалось зібрати всі підписи. Ми знову ж таки не покинули територію котеджного містечка, а просто доїхали до його околиці. Цього разу ми зупинились не в гостьовому будиночку. Артем запросив мене у центральний будинок. Тільки зайшли ми в нього не з парадного входу. Коли опинились всередині, Артем повів мене по сходах на другий поверх.
- Це кімната в якій я раніше жив. - сказав він, відчиняючи двері.
Інтер'єр всередині говорить про те, що тут мешкав напрочуд розвинений тінейджер. Стіни кімнати увішані безліччю постерів з іноземними музичними групами, а на ліжку лежить бас-гітара. На поличках розставлені макети якихось чудернацьких винаходів та моделі ретро автомобілів. Але найбільше всього мене здивував справжній телескоп, що стоїть навпроти вікна.
- Видно, що тут жила різносторонньо розвинена дитина. - перебуваючи під враженням, сказала я.
- Занадто різносторонньо! - багатостраждально вимовив Артем, а потім додав. - Перевдягайся, я чекатиму тебе внизу.
Коли залишилась наодинці, то одразу заглянула в пакет, який Артем залишив на ліжку. З нього я дістала: неймовірно шикарну сукню золотистого кольору, яка розшита великими паєтками, а також туфельки на підборах. Я підправила макіяж та розплела свої коси, завдяки яким волосся тепер вляглось плавними хвилями, наче його спеціально до цього накрутили. Виходячи з кімнати, я поглянула на годинник - до Нового року залишилось тридцять хвилин.
Спускаюсь сходами на перший поверх та відчуваю, як від передчуття нової зустрічі з Артемом пришвидшується пульс. А коли побачила його внизу біля першої сходинки - моє серце навпаки завмерло.
Він стоїть, очікуючи мене. На ньому одягнутий чорний класичний костюм, а з кишені піджака виглядає кінчик хустки в тон до моєї сукні. Якби мене зараз спитали: який образ Артема мені сподобався найбільше? Я б не змогла відповісти на це запитання, адже він неперевершено виглядає у будь-якій одежі.
- Оксано, ти просто неймовірна! Тобі личать всі костюми. Навіть не знаю в якому з них ти мені сподобалась більше.
Не витримавши, я розсміялась, чим викликала здивування на обличчі Артема.
- Секунду назад я теж саме подумала про тебе. - промовила я.
- Ти навіть не уявляєш, як я радий це чути. - вимовляє він, простягаючи руку, щоб допомогти мені спуститися з останньої сходинки.
Декілька миттєвостей ми розглядали одне одного, а потім Артем промовив фразу, на яку я вже очікувала:
- Але дечого не вистачає...
І дістає з кишені ланцюжок на якому висить маленьке золотисте сердечко.
- Ти дозволиш? - як завжди питає він.
Я без слів простягаю йому свою руку і він застібає на ній ланцюжок, що гарно доповнює мій вечірній образ.
Після цього він познайомив мене зі своїми батьками. Адже, хоч його мати і являється акціонером компанії, вона майже не бере участі в адміністративному керуванні, тож ми її ніколи й не бачили в офісі.
На мій подив на цій вечірці нам з Артемом не довелось нічого відпрацьовувати та ми були представлені самі собі.
За декілька хвилин до початку Нового року Артем підійшов до мене з келихами шампанського.
- Ну ось цей рік вже добігає свого кінця, і я щасливий від того, що зустрічаю наступний рік саме з тобою.
- А я дуже вдячна тобі за допомогу і за чудове свято. Мені надзвичайно сподобалась ця Новорічна ніч.
- Твої слова - це кращий подарунок для мене.