Частина 4

- Куди далі? - через деякий час запитую я.
- До дядька Миколи...
Як виявилось, далеко їхати не прийшлось, адже він живе на сусідній вулиці цього ж котеджного містечка.
Ми, так само як і минулого разу, зупинились біля гостьового будиночка. І знову Артем залишив мене в кімнаті з пакунком. В якому я знайшла: спідницю з вишитим поясом і неймовірної краси вишиванку. Вдягнувши все це на себе, я заплела своє волосся в довгу косу зі стрічками та квітами, й вийшла у невеличку вітальню, де на мене чекав Артем.
Він теж вдягнений в національний костюм, який надзвичайно йому личить.
- Оксано, ти чарівна! - пильно розглядаючи мене вимовляє Артем, а потім додає. - Але дечого не вистачає...
І дістає із-за спини червоне намисто в декілька рядів та, як і минулого разу, питає:
- Ти дозволиш?
- Так. - відповідаю я, повертаючись до нього спиною.
Артем застібнув на мені намисто, після цього я вдягла шубку, і ми попрямували в дім господарів. Коли опинились всередині котеджу, то одразу ж поринули в етнічну атмосферу. Прямо на порозі нас частували чарками з наливкою та канапе з салом. Всі гості без вийнятку вдягнені в національні костюми, а звідусіль лунають веселі українські пісні.
Цього разу шукати господаря вечірки не довелось, адже пан Микола Коваленко знаходиться в центрі загальної уваги. Чесно кажучи, на роботі я його завжди трохи побоювалась, бо він справляє враження дуже суворої людини. А ось зараз його голосний сміх роздається ледь не по всьому будинку.
- Піду до дядька зараз. Оскільки, коли почнеться друга частина розважальної програми - йому буде вже не до паперів.
Артем з проєктом попрямував до свого дядька, а я лишилась стояти осторонь. Думала, що процедура підписання займе декілька хвилин, але я помилилась. Коли хазяїн вечірки зрозумів, що від нього хоче його племінник, він заперечно похитав головою, а потім кинув погляд у мій бік: у мене аж мурахи по шкірі забігали від хвилювання. Невже він відмовляється підписати проєкт? Але дивився він на мене недовго. Після цього він хитро посміхнувся та сказав Артемові щось на вухо, на що той ствердно кивнув головою. На цьому їх спілкування завершилось. Проте документи Коваленко лишив чомусь у себе.
- Що трапилось? - питаю я в Артема, коли він підійшов до мене.
- Дядько поставив умову, що ми маємо відпрацювати його підпис?
- Але як? - здивовано питаю я.
- Зараз побачиш...Я почну сам, але потім мені буде потрібна твоя допомога.
Промовляючи ці слова, він чомусь почав роздягатись. Від несподіванки я навіть забула спитати, що саме мені потрібно буде робити. Артем зняв з себе кожуха, залишившись в сорочі, рукави якої він засукав по лікоть. Водночас всі гості, що зібрались у великій залі утворили коло, в середину якого і вийшов Артем. Майже одночасно навпроти нього з'явився ще один молодий хлопець. Перше про що я подумала: вони що мають битися? Але коли зазвучали перші акорди мелодії, яку грали живі музики - у мене аж від серця відлегло, бо хлопці почали танцювати...
Це було схоже на танцювальний батл. Причому, як вилось Артем дуже вправно танцює: він віртуозно поєднує елементи брейкдансу, сучасного танцю і гопака. Його опонент в цілому теж не відстає. Але чи варто казати за кого я в цей момент вболівала? Публіка дуже тепло приймала танцорів та постійно підбадьорювала їх вигуками та аплодисментами.
В якийсь момент музика змінила тональність з мажорної на мінорну, і зазвучала красива повільна мелодія. Суперник Артема запросив одну з дівчат, і вони почали танцювати разом. Ось тут я запанікувала, згадавши слова дядька Артема про те, що ми маємо відпрацювати його підпис. Коли почула ці слова вперше, то не придала їм особливого значення. А ось тепер розумію, що дарма!
- Ходімо зі мною...- простягаючи мені руку, промовляє Артем.
А я хитаю головою і роблю крок назад зі словами:
- Я не вмію так танцювати!
- Я тебе навчу...- вимовляє Артем, і впіймавши мене за руку, виводить в центр кола.
На початку нашого з ним танцю він став позаду мене й обійняв за плечі. Після чого ми поволі почали рухатись по колу. Враховуючи те, що раніше я ніколи не танцювала народний танець, на диво в мене теж непогано виходило. А головне це те, що я ніколи не відчувала таких емоцій під час танцю. Складалось враження, що в цей момент над нами вітала якась загадкова аура. Кожного разу, коли наші з Артемом погляди зустрічались, в мене перехоплювало подих від почуття якогось особливого зв'язку між нами.
Оговталась я від цього лише тоді, коли почула веселий голос дядька Артема за спиною:
- Тримайте - заслужили!
І віддає багатостраждальний проєкт зі своїм підписом.
І ми знову одночасно з Артемом вимовляємо:
- Дякую!
Але, як виявилось, це був ще не кінець святкової програми в цьому домі. Всі гості почали одягати верхній одяг. Ми з Артемом також. А потім всі гуртом вийшли на вулицю, де на нас чекали санчата, запряжені конями. Розсівшись по санях, ми поїхали кататись вулицями котеджного містечка і доїхали до озера на самій околиці. Навколо якого розвішено новорічні гірлянди й організовано імпровізовану ковзанку. Жоден з учасників нашої процесії не втримався від того, щоб покататись на ковзанах. Ось і ми ковзаємо з Артемом під новорічні пісні навкруги високої ялинки, яку поставили посередині ковзанки.
- Ніколи не думала, що збір підписів може виявитись такою захопливою пригодою. - вимовляю я до Артема.
- Радий, що тобі подобається. Але я зважився на все це тільки заради тебе.
- Чому? - здивовано питаю я.
- Бо ти мені подобаєшся.- прямолінійно відповідає Артем.
І хоч я про це завжди знала. Адже він виказував цей інтерес майже з першого дня, як з'явився в офісі. Але одна річ - загравання в офісі, і зовсім інша справа - почути відверті слова в такій романтичній обстановці. Щоб відхилитись від делікатної теми, я роз'яснила:
- Я мала на увазі: чому ти уникав таких вечірок?
Артем удав, що не помітив того, як я перевела стрілки.
- Бо з дитинства приймав в них участь, і повір мені, раніше програми були ще більш насиченими. В результаті до ранку 1 січня витримували далеко не всі.
Я посміхнулась, уявивши собі масштаби цих гулянь
- Де ти навчився так танцювати? - запитую я.
- Знову ж таки, мої батьки та наші найближчі родичі змагались між собою не тільки за те у кого кращою вийде вечірка, а й у кого діти будуть більшими вундеркіндами. Тож я і мої двоюрідні бати та сестри знаємо по декілька іноземних мов та маємо розряди з різних видів спорту.
- Це ж чудово. - промовила я.
- Мабуть. Тільки розумієш це, коли вже виріс. А коли ти ще зовсім дитина, а з тебе одночасно роблять: поліглота, ходячу енциклопедію і майбутнього олімпійського чемпіона, то якось воно не дуже. - скривившись промовив Артем.
З ковзанки ми повернулись в дім Коваленка Миколи, забрали свої речі й вирушили далі...