Частина 3

Через двадцять хвилин після того, як ми виїхали з паркінгу, Артем чомусь зупинив машину біля будівлі де розташований магазин карнавальних костюмів.
Зі словами "зачекай на мене декілька хвилин" він вийшов з автівки й попрямував в цей магазин. А вийшов він з нього з величезними кульками, які поклав на задні сидіння машини.
- Ну що готова до новорічної несподіванки? - якось так зухвало запитує мене Артем.
- Ні. - невпевнено відповідаю я.
Чим викликаю у нього сміх.
- Не бійся! Це буде весело.
- В чому суть несподіванки? - уточнюю я.
- Просто сьогодні ти побачиш керівництво компанії у несподіваних амплуа.
Річ у тім, що кожного року мої тітка з дядьком змагаються в тому, хто влаштує цікавішу вечірку з приводу Нового року. І, повір мені, це завжди виходить дуже феєрично. Тому, щоб отримати їх підписи на твоєму проєкті, доведеться взяти участь в цих вечірках.
- Зрозуміло. - вже трохи полегшено відповідаю я.
Одночасно звернула увагу на те, що Артем називає проєкт виключно моїм, наче навмисно ігноруючи участь у ньому Влада.
Десь через сорок хвилин ми під'їхали до котеджного містечка. Артем зупинив авто біля високого паркана з кованими воротами, які буквально через декілька хвилин відчинились перед нами. Коли ми заїхали на територію, то Артем повернув кудись у бік і припаркував авто біля невеличкого будиночка.
- Це будинок для гостей. Зараз перевдягнемось та попрямуємо на вечірку.
Артем забрав декілька пакунків, які лишав на задньому сидінні й ми вийшли з машини.
Двері будиночка виявились відчиненими. В ньому всього дві кімнати: зал з каміном та спальня. Він провів мене у спальню, поклав один з пакунків на ліжко, вимовивши:
- Перевдягайся. Чекатиму на тебе у залі.
Коли залишилась сама спочатку присіла на край ліжка, щоб перевести дух.
Якось так швидко все відбулось, що я не встигла оговтатись. Ще зранку планувала зустріти цю Новорічну ніч у колі своєї сім'ї, а ось зараз маю перевдягатись в якогось персонажа і відвідати вечірки, де буде присутнє майже все високе керівництво. До речі, цікаво, в кого я маю перевдягнутися?
Я взяла пакет і зазирнула в нього, а там лежать: чорна сукня з пишною спідницею зі строкатим червоно-помаранчевим малюнком, а також коротенька шубка. Десь за вікном почали доноситись звуки гучної вечірки і я зрозуміла, що не варто гаяти час, а пора перевдягатись. Одягнувши сукню циганки й розпустивши своє чорняве волосся, вийшла з кімнати.
У камінному залі на мене вже чекав звабливий циган. На Артемові одягнені: чорні штани, які заправлені у високі чоботи, яскрава червона шовкова сорочка та чорний жилет з красивою вишивкою.
Наші з ним костюми настільки гармонізують одне з одним, що складається таке враження, ніби їх спеціально шили для пари.
Поки я дивилась на Артема, він теж розглядав мене з не меншою цікавістю. Але коли його погляд зупинився на моєму волоссі, він зробив крок до мене, промовивши:
- Дечого не вистачає...
Після цих слів він із-за спини витягнув червону троянду. А потім, дивлячись в очі, підніс її до моєї голови, але зупинившись біля вуха запитав:
- Ти дозволиш?
Я декілька секунд згадувала, як воно то взагалі розмовляти, бо чомусь від цієї ситуації серце в грудях схвильовано затьохкало. Врешті решт насилу прошептала:
- Так.
Артем же навпаки не зволікав: отримавши дозвіл, він дуже акуратно, я б навіть сказала, ніжно заправив квітку мені за вухо.
- А тепер пішли, бо свято пройде без нас.
І ми з гостьового будиночка попрямували до величезного двоповерхового котеджу, звідки було чутно звуки веселої компанії. А коли увійшли в дім, то у мене склалось враження наче ми потрапили в циганський табір. Всі гості вдягнені у відповідні тематичні костюми. Від яскравих кольорів одежі аж мерехтить в очах. А головне, що всі веселяться від душі: хто співає, хто танцює, хто на картах гадає.
Спочатку Артем підвів мене до столика з закусками, де ми з ним перекусили. А після цього нас затягнули у величезний хоровод. Під запальну циганську музику ми станцювали декілька танців.
Після цього Артем звернувся до мене:
- Давай проєкт - піду пошукаю тітку Тетяну, щоб вона його підписала. А ти поки розважайся. Взагалі то дивно, що я її досі не бачив...
Він забрав у мене документ та пішов на пошуки свої родички. Я ж залишилась його чекати біля каміна, розглядаючи полум'я. Буквально через декілька хвилин за спиною роздався приємний жіночий голос:
- Красуне, позолоти ручку, всю правду розкажу!
Повертаюсь до тієї, що тільки но до мене звернулась і очам своїм не вірю! Це ж тітка Артема, яку він саме і пішов шукати. Але не дивно, що раніше ми її не помічали, бо впізнати в цій циганці бізнес леді Солохіну Тетяну просто не можливо!
- Тетяно Юріївно? - шоковано уточнюю.
А вона прикладає вказівний палець до своїх губ (типу не пали контору), промовляючи:
- Тсссс...Я циганка Мірела.
І підморгує мені одним оком.
А я стою і не знаю, що на це відповісти.
- Давай руку, я тобі поворожу.
Простягнула їй руку долонею вверх. Бо, як тут відмовиш, коли керівництво просить?
Циганка Мірела декілька секунд, примруживши очі, прискіпливо розглядала мою руку після чого почала говорити:
- Мммм... Сьогоднішня ніч стане для тебе доленосною та багатою на несподіванки...
Потім вона ніби замислилась і додала:
- Бачу у твоєму житті двох чоловіків - дивись не помились із вибором. О! А ось і один з них!
 - Хто один з них? - почула я за спиною голос Артема.
- Ти - один з них... - неоднозначно відповіла Мірела.
Я аж закашлялась від такої прямолінійності з її боку.
- Ти про що, тітко Тетяно? - перепитує Артем.
- Я циганка Мірела! - закотивши очі до стелі, невдоволено промовила "циганка".
- Перепрошую, пані Мірело! - підіграючи їй промовив Артем, а потім додав. - Тож про що ви тут говорили?
- Це таємниця ворожіння. Розголошувати не можна, бо не збудеться. - хитро посміхнувшись, і склавши руки на грудях, вимовила вона.
Вони декілька секунд грали в гляділки, а потім Мірела підозріло запитала:
- Що тобі від мене потрібно?
Видно було, що Артем спочатку трохи розгубився. Проте, як відомо, що кращий спосіб захисту - це напад, тож Артем ним і скористався... Так само підозріло запитавши:
- А чому ти вирішила, що мені щось потрібно від тебе?
На це Мірела знову закотила очі до стелі, і з докором вимовила:
-Ну, тут і до ворожки не потрібно ходити! Ти вже декілька років поспіль носу не показував на моїх новорічних вечірках, а тут приїхав! Та ще й з дівчиною! Та ще й в костюмі!
Артем зробив вигляд, що йому начебто соромно, а потім сказав:
- Ти мене розкрила: мені, дійсно, дещо від тебе потрібно! Щоб ти поставила свій підпис під проєктом новобудови, який готувала Оксана.
І простягає їй документи та ручку.
Мірела, а точніше тепер вже один з акціонерів компанії "Melos Developer Group" примруживши очі запитує:
- Це тобі потрібно чи Оксані?
- Це потрібно всій компанії. - по-діловому відповідає їй Артем.
- Ну, якщо всій компанії... То, звичайно, давай підпишу. - з іронією відповідає вона і ставить свій підпис на паперах.
- Дякую! - одночасно вимовили ми з Артемом.
Почувши це, циганка Мірела багатозначно посміхнулась.
- Пані Мірело, Ви нас вибачте, будь ласка, але нам треба поспішати до інших акціонерів, щоб вони теж поставили свій підпис.
- Ну ти й нахаба! - без злості вимовила Мірела.
- Не нахаба, а зухвалий циган! - склавши руки на грудях, пихато вимовив Артем.
- Та годі! Який з тебе циган? - заперечливо промовила вона.
- Це ми ще побачимо... - забираючи в неї документи, хитро вимовив Артем.
- Ну-ну...- скептично протягує Мірела.
- Тітонько, насправді вечірка просто супер! Але нам час бігти. Дякуємо за гостинність! - промовив Артем.
І, взявши мене за руку, потягнув за собою на вихід. Біля дверей він дістає зі свого кармана ключі від своєї машини й кладе їх на маленький столик, а замість них бере ключі від чиєїсь машини.
- Ти що робиш? - здивовано питаю я.
- Краду коня. Треба ж довести, що я справжній циган. - підморгуючи мені одним оком, відповідає Артем.
- А тепер, тікаємо!
І ми сміючись вибігли з ним на вулицю. Спочатку Артем забрав наші речі з гостьового будиночка, а потім ми пішли на стоянку, де стоять інші автомобілі. Чомусь я зовсім не здивувалась, коли зрозуміла, що ми поцупили машину саме хазяйки цього дому - незрівнянної циганки Мірели.