Частина 2

Артем чомусь натиснув на табло кнопку з позначкою "0". В такому випадку ми опинимось на парковці. Але для мене це стало несподіванкою, адже на цій парковці можуть залишати машини тільки акціонери нашого товариства, керівники департаментів і відділів, а також менеджери вищого рівня. До речі, Влад, як один з топ-менеджерів, також паркує тут своє авто.
Чесно кажучи, коли ми проїхали 1 поверх, я подумала, що Артем зробить відміну, бо зрозуміє, що помилився, натиснувши не ту клавішу. Але він ніяк на це не зреагував, продовживши насвистувати собі новорічну пісеньку під ніс. Коли ліфт зупинився на нульовому поверсі, Артем галантно дочекався поки вийду я, а потім і сам залишив кабіну.
Опинившись в паркінгу, він впевнено кудись покрокував вздовж припаркованих дорогих автомобілів. Поки йшла за ним розмірковувала над тим, що, можливо, тут дозволяють паркувати службові авто, а Артем їздить на такому. Але коли він підійшов до шикарного темно-синього позашляховика і відкрив переді мною двері, я від несподіванки забарилась.
- Виявляється бути кур'єром доволі прибуткова справа.- підозріло вимовила я.
Артем весело посміхнувшись, вимовив:
- Не жаліюсь.
Коли ми сіли в машину, я все-таки не витримала, і склавши руки на грудях, запитала:
- А якщо серйозно, що це все означає? Наскільки мені відомо, окрім акціонерів на цій парковці дозволяють ставити машини тільки керівникам і топ-менеджерам компанії.
- А ще родичам акціонерів. - все так само хитро посміхаючись говорить Артем і додає. - Я являюсь сином однієї з головних акціонерок компанії, а отже і племінником двом іншим ключовим акціонерам. Моя мама рідна сестра Коваленка Миколи та Солохіної Тетяни. 
Такого повороту подій я зовсім не очікувала, тож, мабуть, виглядаю зараз, м'яко кажучи, здивованою. І, схоже, Артем це помітив.
- Ти напевно хочеш спитати: чому маючи родичів серед керівництва я працюю кур'єром?
В знак згоди я лише кліпнула очима.
- Все дуже просто... В цій компанії так заведено, що кар'єру треба починати з маленьких посад, щоб знати, як вона функціонує зсередини.
- Зрозуміло. - спантеличено вимовила я.
- То що, поїхали рятувати твій проєкт? - підморгуючи мені одним оком, запитує Артем.
- Поїхали. - не дуже впевнено відповідаю я.
Роблю я це невпевнено, оскільки погано собі уявляю, як це все буде, взагалі, виглядати. А, як пізніше виявиться, моєї уяви все одно б не вистачило спрогнозувати такий сценарій...