Частина 3. Я знаю, що я нічого не знаю

ДАРИНА

Заходжу з малечею за пазухою в яскраво освітлене підвальне приміщення, від чого одразу сильно мружусь.

Якщо чесно, то не очікувала побачити тут ідеальний порядок, бо це ж старе підвальне приміщення!

Звідки ці думки в моїй голові?

Проходжу трохи вглиб і бачу того самого сивого незнайомця. У великих окулярах з діоптріями та білому халаті він виглядає дуже серйозно, чомусь знову роздивляюсь його надто уважно, мало не забуваю про те, чому взагалі сюди прийшла. Я хвилююсь?

Може трохи.

– Доброго дня, Ви ветеринар? Мені потрібна допомога, - чоловік повільно розвертається до мене, відриваючись від своїх записів та відповідає досить грубо.

– Ну, Ви ж прийшли до ветеринарної клініки? То кого ви тут хотіли побачити? – не розумію, чим заслужила таку бурхливу реакцію, але це я проковтну, - Що у Вас?

Розстібаю змійку на куртці, і собака одразу висовує свого носа на світло, легенько скавчить і дивиться на лікаря.

– Приблудилася малеча, сьогодні знайшла біля свого магазину. Я йому молока налила, наче поїло маля, а потім рвати почало сильно. Я зовсім не знаю, як рятувати собак від проблем зі шлунком, допоможете?

Можливо мені здалось, але погляд чоловіка став теплішим. Він обережно забрав собаку в мене з рук, поставив на канапку та уважно промацав дитинчаті живіт, роздивився мордочку, вуха та очі. Весь цей час маленьке кудлате чудо просто мирно сиділо та давало робити з собою усі необхідні маніпуляції.

– Малеча, не годували тебе нормально, не дивилися за тобою, щось з’їла нехороше, так? Маленька, підлікуємо тебе, все буде добре, - коли чоловік заговорив до собаки таким ніжним голосом та з ніжністю гладив цуценятко за вушками, усміхаючись собаці, мені на душі стало якось на диво тепло. Така поведінка ніяк не в’язалася в моїй голові з похмурим образом зеленоокого незнайомця, чий погляд пропалював наскрізь.

Коли він звернувся вже до мене, холодний тон знову повернувся до його голосу:

– Схоже на отруєння. Якщо нічого не робити, ця маленька красуня може замерзнути чи померти від зневоднення. Можете залишити її тут, ми до таких знахідок звикли. Всі чомусь думають, що в мене тут не лікарня, а притулок… І на майбутнє, не давайте цуценятам, що блюють, молоко. Від цього тільки гірше стає…

– Я не знала, Господи. А які ліки можна дати? Чим годувати?

– Тут догляд потрібен, за кілька днів має стати краще, але щось мені підказує, що не так файна пані хоче зустріти Новий Рік, - цинічно завершив цей пихатий лікар.

Та за кого він себе має, щоб робити про мене такі висновки просто так?

Взагалі-то, я не знала, що робити із собачкою, але тепер раптово зрозуміла, що це цуценя мій єдиний шанс зустріти прийдешні свята не на самоті. І нехай мій Новий Рік буде без ялинки, та цього разу зі мною буде ще одна жива душа, яка потребуватиме моєї допомоги та любові. Він сказав, що це дівчинка? То буде тепер в мене маленька подружка, з якою житиметься веселіше…

– Чому ж ні? Я заберу її до себе, тільки підкажіть, який догляд потрібен і що робити.

– Пані не боїться забруднити ручки? Шлунок треба промити. Або залити слабкий розчин марганцівки до пащі, або промити клізмою з іншого боку. Ми не знаємо, що за речовина спричинила отруєння. Процедуру можливо доведеться повторювати кілька разів, - він говорив це і дивився на мене з якоюсь єхидною усмішкою, ніби сумнівається, що я справлюсь.

В мене що на лобі написано, ніби я білоручка?

Господи, дратує цей нахабний лікар якось надто сильно!

– Не проблема. Але ж це малеча мучитиметься. Може є якісь медикаменти більш лагідні, м’якої дії?

Чоловік примружився, дивлячись просто на мене, а потім знову заговорив:

– Ну можна купити ентеросгель, дозування, як для дітей до 2-х років. І тоді краще придбати шприц, можна без голки, щоб зручніше було доставити ліки до шлунку.

– Добре, - почала згадувати, де тут поруч найближча аптека, - А можу я залишити у вас Жульку на кілька хвилин, поки піду до аптеки?

– Жульку? Якесь дурнувате ім’я, невже Ви не могли придумати щось краще? – усміхнувся зеленоокий досі незнайомець, а потім зітхнув і махнув на мене рукою, - Та йдіть вже, ми тут якось справимось.

Ну який же він нестерпний!

Спочатку засумнівався в тому, що я зможу потурбуватись про тваринку, потім розкритикував ім’я для моєї нової подруги. Невже не можна було тримати усі ці коментарі при собі? І чому я так емоційно сприймаю його зауваження? Ай! Господи, знайшла про що думати! Цуценятко рятувати треба!

Поки розмовляла з цим лікарем почувалася такою дурепою, та ж я справді не розуміюся на собачій медицині.

Не всі тут ветеринари, хай йому грець!

В аптеці на мене чекала здоровенна черга, а коли нарешті дісталася до каси, то виявилось, що потрібного препарату просто не було в наявності. Поки бігла до другої аптеки, сварилася на життєву несправедливість наче чоботар. На щастя, в другій аптеці я змогла купити усе необхідне, але кілька хвилин плавно переросли мало не в годину.

Тому вертаючись до ветеринарної клініки я вже просто бігла. А увірвавшись до робочого кабінету чоловіка, ім’я якого я досі не знала, не на жарт перелякала його, бо він саме заспокоював мою зайду на канапі. Судячи з обстановки, промивати лапулі шлунок мені вже не доведеться, бо процедуру успішно завершено без мене.

– Я думав Ви вже не повернетесь, - здивовано говорить чоловік, - Малечі знову стало погано, я її трохи підлікував, але якщо ви купили ентеросгель, краще все-таки дати, бо на звичайне харчове отруєння не схоже. Скоріше якусь хімію проковтнула. Поспостерігайте за нею, вона мила дівчинка.

– Як не повернутись? У вас моя собака, - кажу це і розумію, про що він думав, коли я не повернулась за кілька хвилин.

– Так, точно, - промовив автоматично і подивився на мене ще уважніше, ніж раніше. Навіть мурашки пішли від цього його погляду. Треба скоріше йти звідси. – Я залишу вам свій номер телефона. Дзвоніть, якщо буде потрібна допомога чи порада. Звертайтесь, у будь-який час.