Трохи початку

Я завжди була занадто соромязливою.
Нерішучою. Тихою мов миша.

Розповім трохи про свою зовнішність.

Темне чорне волосся під ( каре " Боб")  очі сірі, шкіра бліда. Фігурка доволі худорлява і тендітна. Одягаюся просто. В школу в форму. Але я трохи пережила її, і замість спіднички, в мене шорти трохи вище колін. В в іншому все так само. Також ношу на блузі замість стрічки я ношу чорну краватку з брошкою.
Моє ім'я Мелана. Я учечениця 6 - го Б 
В школі я сижу часто сама.
Сиджу за останньою партою дивлюся в вікно і думаю щось своє. 
Після школи я повертаюся додому на тролейбусі.
Встаю через пару зупинок.
От я і вдома.
Живу в хорошому спокійному районі тут гарно і затишно.
Вдома зайшовши передягаюся в домашнє і йду на кухню.
Підігрівши собі суп. Їм.
Потім розбераю рюкзак і роблю уроки.
Через годинки дві і батьки вже вдома.
Мама щось готує.
Пахне смачно.
Відволікаюся від домашньої роботи і йду на кухню.
Моя улюблена запіканка з куркою й сиром.
Ммм смакота.
Вечеряємо.
Потім іду в кімнату.

Вночі щось світе мені в обличчя. 

Невже вже ранок ?

Блін вставати взагалі зовсім немає сил. Я ж немов недавно лягла.

-мммм... Ще трохи мам. 

-хі хі. Я не МА мм -  чую кумедний голос.

( Може я ще сплю ?)

-Нуу вставай! -повторює голос. - і мене ніби тягне хтось за рукав ночнушки. Не залишаючи мені вибору.

Я помалу прокидаюся.  Розплющую очі і бачу ЦЕ!!

Якась дивна блідо зелена кругла істотка на коротеньких ніжках із довшими трішки ручками. Рот шикокий. Посередині око. Ця істота мене трохи лякає.

Істота світиться. Левітує в повітрі ( хоча крил я не бачу)

Коли я відкрила очі ЦЕ мені посміхнулося оголивши рот повен гострих зубів. Немов в Акули.

І мені стає справді страшно. 

Я  застигаю в страху ніби не можу поворухнутися.

-Єйй ну чого ти застигла. Я не кусаюся. ( здивувався монстрик)

- Аа ти напевно просто не звикла до мого вигляду.

Розумію не щодня ж таке побачиш. Тим паче в вашому абсолютно не магічному світі.

- з..з зубби - протягуїю боязко я. ( Прикриваючись покривалом)

- Аа. Вони ? тебе налякали ?

Та не переймайся.  Я не такий вже й страшний яким здаюся.

Доречі я Чікі.

Твій теперішній фамільяр. А ти тепер хранителька магічної брошки.

Істотка подала брошку дівчинці. 

* Думки. ( Може він і справді не злий. Принамні не веде себе так) Якби хотівї нашкодити то уже щось вчинив би.
Дівчинка ввімкнула світильник що був на поличці.

І роздивлялася брошку. Вона була круглої форми оброблена металічними крученими узорами що перепліталися під собою обрамлюючи самий камінь.

Камінь був темним. Суміш синюватого ії чорного.

-одягни його. Почувся голос фамільяра.

Я послухалася причепивши прямо на довгу сорочку. ( * Встала з ліжка)

І промов Актваціо.

( Вона повторила)

І за долю секунди щось змінилося.

Поглянула на руки ноги. ( На ногах якесь взуття  а на руках рукавички) В зеркало. Там замість сорочки був гарний одях. В стилі епохи вікторіансткох Англії. ( Сукня)

Чорний з білим. Чудове поєднання. Одночасно просте та вишукане. * подумала

А в тебе чудовий естетичний смак. Почула я голос Чікі

-Дякую чи що. А нащо це все ?

Бо ти відтепер чарівниця ! 

* Подумки.  Невже це взаправду ?? Я звісно колись читала про магію, магів і чарівниць. Але усе що відбувається зараз просто виходило за рамки моєї підсвідомості. ( Не дозволяючи повірити в правдивість усього цього диватства) якось трохи підозріло.

Іще крім чудового костюму у тебе є надздібності.

-І які ?

- я й сам не знаю які. ( Особливість чарівної брошки що вона сама підберає тобі силу)

Спробуй скористатися магією. І тоді все зрозумієш.

Я так і зробила. Розслабилася заплющила очі простягнула руки перед  собою. ( Цікаво і щож за сила в мене )

- Оо працює.  А ти молодець. Не всім з першого разу дається магія. - похвалив фамільяр.

Я розплющила очі. І побачила як з поїх пальців утворюються товсті чорні стрічки. 

- хмм...а це доволі незвично. ( І поглянь на брошку) 

На брошці по центру каменя з'явився білий символ. Голка з ниткою.

- О здається я зрозумів. Хоча це можна було зрозуміти і по вигляду твоєї кімнати.

( Кімнатка була в світлих рожевих і сірих тонах

З елементами декору в вінтажному стилі. Стояв невеликий спеціальний маникен для одягу. Стіл з сучасною  швейною машинкою і всілякі такі речі. Ще валялися мотки різних стрічок. 

А на ліжку лежали декілька м'яких плюшевих іграшок.

Ти шиєш. Я правий чи не так ?

А аа ну т. так. Невпевнено протягнула дівчинка.

-От тому в тебе така здібність. Ти утворюєш і керуєш стрічками. ( Це те що ідеально підходить тобі)

- Можеш відкликати назад.

-( дівчинка так і зробила)

 А тепер про ос. зпрою.

-ножиці. Щож це теж цілком підходить.- сказав фамільяр. Вказуючи ручкою на ночиці в футлярі які були накріблені збоку спідниці. Металічні з інкрустованим дрібними кристаликами і вирізбленнями.

 думки ( І як ножичці можуть бути зброєю ?)

Фамільяр літав по кімнаті. Тепер він рився в шухляді щось шукаючи.

-Так це не те. І це не підходить. Ага.. о знайшов !

Він витяг великі швейні ножиці для різання тканини.

-Зараз дещо провірю.  Виклич знову стрічки.

Мелана послухалася. І утворила. Стрічки ніби проромтали і заливалися з її пальців. 

Фамільяр почав їх різати. ( Декілька спроб)

Але виявив що нічого не вийшло.  

- Ага як і думав.

Невже ножиці заступилися ? Здивувався мелана

- Та ні. І як ти не зрозуміла ще.

Ці стрічки чарівні (а їх сила полягає у нереальній міцності яку вашко розірвати. - пояснив він.

- І я думаю що це не зпроста. Та про це пізніше.

А зараз скористайся своїми зброєю ножицями. Поріж ними.

Все вийшло.

То значіть ці срічки можеш порізати можна лише моїм ножицями.