Частина 2

Частина 2

Пробудження було легке, не дивлячись на кількість випитого вночі та завершення вечірки о п’ятій ранку. У цьому був плюс віртуальної реальності всі нервові рецептори отримували ті  ж імпульси, що і у реальному житті, але фізично тіло відпочивало усю ніч. Люди могли проживати декілька життів, а хтось взагалі не виходив із віртуального світу. Ще десять років тому людство не могло про таке і мріяти. Компанія Антона стала першопроходцем у віртуальний всесвіт. Але будучи геніальним програмістом, він не мав грошей на розбудову нового віртуального всесвіту, тому довелося шукати інвесторів. Тепер його компанія – «New World», йому вже не належала. Він володів лише 10% акцій, а вклав усього себе у цю справу. Така ціна прогресу та нових відкриттів.

Діставшись на роботу, перше, що зробив Антон, це попрямував до  Юрія – генерального директора його компанії, раніше вона була його, та нажаль, зараз це вже не було так. Промчався повз секретаря, навіть не привітавшись, розчахнув двері у кабінет генерального директора і ледве стримуючи гнів, процідив крізь зуби:

- Скажи, що білборди по всьому місту це помилка, будь-ласка, - він уставився на Юрія, не відводячи погляд.

- Не кип’ятись, не помилка. Це запланована піар-акція, все нормально. йди працюй. – спокійно та привітливо посміхаючись, відповів Юрій.

- Ти що знущаєшся, ти знаєш скільки часу мені знадобиться, щоб виправити код?! А ти вже анонсував дату виходу. Ти з глузду з’їхав? Ти хочеш знищити Новий Едем?! – випали в гарячці Антон, не в змозі спокійно реагувати, - І чому зі мною ніхто не порадився? Я не розумію, що намагаєшся втнути на цей раз? Ти був ініціатором видалення Адама. А тепер що? Ти різко зрозумів, що його вини не було? Мало в це віриться!

- Слухай, мені ця ідея не до вподоби, але я приймав це рішення швидко. Я повинен був врятувати наші акції. Спад був надто значний, ми могли втратити все. А представлення світу такого інноваційного проекту вивела нас на новий рівень! Ми не тільки зберегли наш капітал, а примножили! – засяяв посмішкую Юрій.

- Я щось не пам’ятаю зборів ради директорів, а якщо ти не забув я туди входжу і такі рішення могли прийняти лише колективно більшістю голосів.

- А більшість і так за цю ідею, після того як вони побачили на скільки зріс їх прибуток, у моєму рішенні вони не мали сумнівів. – Юрію набридло ця розмова і голос став видавати роздратування. – Слухай, програмування це твоя сфера і ти в ній майстер. А стратегія та продажі моя. Тому давай кожен бути займатися своєю справою.

- А от мені цікаво, як же ти збираєшся продавати те, що не працює. Я не змінював код, а я не знаю нікого окрім мене, хто здатний створити чи полагодити щось подібне. Я витратив на це роки! – Антон починав гніватися.

- Це тобі так здається, та я знайшов людину, яка здатна виправити твій код, - він натиснув на кнопку виклику голограм і перед ним з’явилася голограма з віртуальної реальності. – Знайомся це Ліка Лукашова. Наш новий геній! – переможно повідомив Юрій.

- Та ти знущаєшся, напевно. Ти довірив код Адам незнайомому спеціалісту з мережі?! – він починав кричати – Ти хоч розумієш, що буде, якщо цей код потрапить не в ті руки. Весь віртуальній всесвіт, який я створював все життя, може бути зруйнований.

- Заспокойся, - рикнув генеральний, - я втомився від твоєї істерики. Всі юридичні формальності дотримані. А голограма лише тому, що особисто вона не може бути присутня, вона працює з віртуалки. Припини вести себе як плаксивий підліток та попрацюй краще з новою колегою! Їй вдалося ізолювати шкідливий код Адама від основного. Він знову у Едемі, у Новому Едемі точніше.

- А я думав, що мені здалося. Я думав, можливо, просто хтось на нього дуже схожий.  І як довго він там? Що він встиг змінити? Чи були збої чи незапрограмовані зміни у користувачів? – занепокоєння відчувалося все більше з кожним словом.

- Ні, все добре. Він вже два дні у Новому Едемі. Адам справно працює, я не змінювала його код, лише ізолювала шкідливий. Та трохи відредагувала пам'ять. Тепер він вважає себе звичайним користувачем, який не виходить віртуального світу і все. – знизала плечима голограма, - Та мені довелося видалити спогади про тебе, щоб уникнути нових збоїв на фоні вашої прив’язаності. – Блакитні очі дівчини, що перепрограмувала Адама, дивилися прямо на нього з допитливістю.

Антон   відчував лише зневагу,  як вона могла це зробити. Це його творіння і лише він повинен був опікуватися ним та вносити правки у код. Тільки він. Він подивися на неї з неприхованою відразою та мовчки махнувши рукою вийшов геть. Сьогодні йому не хочеться працювати в офісі. Він втомився від цього офісного планктону, який снує туди сюди. День був зіпсований безповоротно. Мозок не працював тому він вирішив сьогодні не працювати. Потрібно вирішити питання з кодом Адама та що те дівчисько там наробило. Антон відправився знову додому.

Я повинен розібратися, що вони там накоїли. Як вони могли стерти мене з його пам’яті, я його створив. Він частинка мене, майже як дитина. А вони віддали його якійсь дівчині з рожевим волоссям! Хто взагалі створює такий дивний аватар. Я сумніваюсь,  що в реальному світі вона має довге рожеве волосся, дуже не раціональний вибір. Довгі тонкі пальці та стрункі довгі ноги, вона більше схожа на якусь балерину чи, можливо, авангардну піаністку. Чому у мене така дивна асоціація? Але очі гарні, глибокі блакитні очі. Вони затягують, які у Адама. Начебто а ними ще є всесвіт, про який знає лише вона. Чому мені це спало на думку. Нісенітниця. О, таксі вже біля дому, що ж пора з’ясувати, що вона накоїла з моїм кодом.