Глава [11] ~ «Битва за новий день»

«Коли надія народжується в серці, жодні кайдани не можуть втримати її світло.»

Марі та Окін із усіх сил мчали до Редсоуна. Над світом Варналя висіло повне місяць, і вони знали: їхній поспіх не марний. Поки вони спішили до міста, у Редсоуні вже панував хаос.

Сем, у тілі перевертня, мчав вулицями, не щадячи нікого. Крики розносилися повсюди, доносячись навіть у ущелину темниці, де перебували Амелія та Ніка. Амелія слухала ці воплі — і сльоза котилася по її обличчю. Її руки були в залізних рукавицях, що блокували магію, а ноги скували ланцюги. Від безвиході вона билася об ґрати, але сили залишали її, і вона опустилася на коліна.

— Амелія, я так вдячна, що зустріла вас, — пролунало від Ніки з сусідньої камери. — Ви дали мені надію. Я прожила з вами одні з найкращих днів свого життя.

Промінь сонця ніби спустився на Амелію. Вона слухала Ніку й зрозуміла: не можна допустити, щоб усе закінчилося, не почавшись. Вона взивала до сил сонця та своїх предків. Молитва, сповнена щирих сліз і бажання робити добро, не була марною. У її серці загорівся перший промінь сили, потім другий — і темниця наповнилася світлом, що пробивалося крізь ґрати назовні.

Залізні рукавички й ланцюги розсипалися, і Амелія постала у облику Сонячного Хранителя. Її воля та сила духу пробудили давню магію сонця. За відвагу й рішучість земля нагородила її, зробивши Хранителем Світла. Своєю силою вона відчинила всі камери, звільняючи полонених. З сусідньої камери вийшла Ніка та міцно обняла Амелію.

Тим часом на головній площі міста розгорілася справжня битва. Стражники намагалися зупинити перевертня, який жадав лише крові. Через суєту Патриція зі своїми соратниками вийшла назустріч — вона націлилася на Сема, але сонячний промінь Амелії перервав її наміри.

Битва перетворилася на війну за Редсоун. На горизонті Марі та Окін побачили рідне місто, але не впізнали його. Патриція створила магією жалюгідну подобу міста — вона порушила одне з головних правил магії, на що здатні лише темні чаклуни.

Окін і Марі зійшли з коней і тихо пробралися до міста. На шляху стали два стражники — Окін махнув руками, і вони зіткнулися одне з одним, відлетівши в сторони. Роздратування і злість через зраду змішалися в ньому з гіркотою: люди, яких він вважав друзями, зрадили його.

Проникнувши в місто, вони стикалися з кожним стражником, і жоден не міг їм завадити. Марі та Окін разом відбивали атаки; крижана статуя закляття Ніки зупинила Сема, перетворивши його на кам’яну фігуру.

— АМЕЛІЯ! — закричав Окін.

Амелія відволіклася, і Патриція спробувала вдарити її.

— Ах ти нахалка! — вскрикнула Марі, наносячи удар земною магією. — Ти слабачка, скористалася нашою відсутністю, щоб самопроголосити себе королевою!

Слова Марі ставали ударами: кожна магічна хвиля із силою викидала Патрицію в кам’яні стіни. Окін перервав її:

— Досить!

Соратники Патриції в страху втекли. Патриція залишилася одна, змучена, на колінах.

— Біжи, скільки сили маєш, — сказав Окін. — Щоб я тебе більше не бачив.

Патриція піднялася й кинулася до виходу, а Марі крикнула їй у спину:

— Біжи і не озирайся!

Друзі вперше за довгий час зустрілися й обнялися. Мешканці міста аплодували, радість охопила вулиці. Але щастя тривало недовго.

Темний промінь магії вдарив по них, і радісні крики змінив зловісний сміх Тирона, який прийшов з війною.

На стіни міста почали підніматися страшні змії з людськими рисами. Визги й крики рознеслися по вулицях. Почалася найбільша битва за останні п’ятдесят років у Варналі.

— ВСІ БІЖІТЬ! ЗНАЙДІТЬ УКРИТТЯ! — скомандував Окін.

Північна троянда, сонячний удар, великі валуни — атака на Тирона була складною. Окін вбіг у будівлю, звільнив стіл і дістав давню книгу заклять. Вона ніби сама підказала потрібне закляття, швидко перегортаючи сторінки до закляття призову Віромів — великих залізних захисників.

Окін зачитав закляття:

Встань же, залізний страж,
із сну віків піднімись!
Слухай поклик крові та сталі,
ступай на захист Варналя!
Окови сну — розірвані,
руни сили — пробуджені.
Встань, Віром, дитя заліза,
охоронець, створений для битви!

Весь Редсоун здригнувся: із землі піднялися Віроми й стали на захист міста.

Амелія, Ніка та Марі боролися з Тироном. Він загнав їх у кут, прижав магією до стіни, готуючись завдати смертельного удару. Вій за спиною відволік його — Сем стрибнув на нього, дівчата звільнилися, а Тирон потрапив у лапи Сема; той потужним закляттям відштовхнув його.

Марі дістала з кишені флакон зі сльозами, підбігла та влила їх у пащу Сему, що лежав на землі. Час ніби сповільнився. У цей момент Тирон ударив, осліпивши закляттям, Окін продовжував працювати з книгою. Вона підказала нове закляття, написане предками Варналя — закляття вигнання зла.

Тирон кинувся на Сема.
— Це останнє, що ти побачиш у своєму житті, — промовив Тирон і махнув рукою. Сем перетворився на попіл, вітер повільно розніс його.

— НІХТО! НІКОЛИ МЕНЕ НЕ ЗУПИНИТЬ! — закричав Тирон, оглядаючи руїни міста.

Марі стала перед ним.
— Ти зло. Ти приносиш лише біль, — сказала вона. — Але тобі не перемогти: світло всередині нас сильніше темряви!

Зелений світ опоясав її, пробудивши давню силу. За відвагу земля нагородила Марі Хранителем Природи.

Окін вийшов із дому, став за Тироном і почав читати закляття:

*Мелінда, Олена, Якуб і Навін,
Пруденс і Панелопія...
їхні імена звучать як ключі,
кожне ім’я запалює світло навколо Окіна,
це їхні душі прийшли на допомогу.

Усе добро, що є в цьому світі,
взиваю вас — станьте з нами в бій!
Допоможіть нам, вигоніть зло,
поверніть темряву туди, де їй місце!*

Кожне слово Окіна пронзало тіло Тирона жахливим болем. У його грудях заіскрилося полум’я, і біль був нестерпним.

Через час і простір,
у цей день і в цю ніч —
я заклинаю й виганяю
це древнє зло навіки!