Розділ [7] ~ «Юнай»

— Марі, привіт. Як у вас тут обстановка?  
— О, Окін! — здивовано вигукнула Амелія. — Я не очікувала побачити тебе так рано.  
Окін підійшов ближче, і Амелія, злізши з коня, з цікавістю поглянула на нього.  
— Так, мені потрібно вам дещо розповісти, — почав він і розповів їм усе, що сталося з ним удома.

— Тепер мені потрібно більше інформації… про все, що відбувалося до мого приходу. Мені знадобиться ваша допомога.  
— Ми з тобою! — вигукнула Марі. — Що треба робити?  
— Марі, що сталося тієї ночі, коли на вас напали віандири?

— Як я вже говорила раніше, — почала вона, — щойно ти пішов, сонце миттєво зникло за обрієм. Старець покликав мене до себе й розповів про Озеро Надії — там ми мали зібратися, щоб об'єднатися в команду й спробувати зупинити владу, що нависла над нашим світом.

— Ти звільнив магію, яку наш правитель колись запечатав. Він так боявся, що його можуть убити та скинути, що позбавив магії весь наш світ. Залишив її тільки собі. Після цього старець розповів про Тірона — він був правою рукою Варналя, і тієї зловісної ночі, коли всю магію було відібрано, Тірон за допомогою темних заклять зумів зберегти свою силу. Він зрадив Варналя, скинувши його з високої вежі.

— Але правитель дивом вижив і, коли Тірон не очікував, прокляв його та вигнав із цього світу разом з усією магією. Та разом із магією ти звільнив і його.

Амелія й Окін слухали з напруженою увагою.  
— Старець заборонив розповідати тобі все це доти, доки ти сам не запитаєш, — додала Марі.

— Він хотів сказати ще дещо, але… — її голос затремтів. — Тоді напали віандири. Він наказав мені тікати й зустрітися з тобою біля виходу з печери. Але я не встигла — ти вибіг мені назустріч…

— Марі, а що сталося зі старцем? — запитав Окін.  
— Я не знаю… — замислено відповіла вона. — Мені потрібна книга, яку він мені показував. Нам потрібно повернутися до Люмінара. Але підемо втрьох.

— Так, Окін, ми з тобою. Але... — Марі й Амелія переглянулися.  
— Що? Чому ви мовчите? Кажіть.  
— Сем… — почала Амелія.  
— Що з ним?

— Я підрахувала. З моменту повернення зміни дня і ночі минуло майже достатньо часу. Скоро настане повний місяць…

Окін згадав слова Річарда:  
— Коли кривавий місяць зникне, вони повернуться у свій вигляд. Але Сему знадобиться зілля зі сліз Кам’яної Верби.

— Нам потрібно йти до Кам’яної Верби, — сказала Марі. — Треба зібрати сльози для Сема. У нас є чотири дні до сходу повного місяця.

— А хто захищатиме мешканців, якщо ми підемо? — стурбовано запитала Амелія.  
— Ми можемо залишити Патрицію та Ніку, — запропонувала Марі.

Так і вирішили: Патриція й Ніка залишаються охороняти селище, а вони троє — вирушають у путь.

Марі, яка найкраще знала місцевість, як завжди повела їх.  
— Марі, як ми доберемося до Кам’яної Верби? — поцікавилася Амелія.  
— Ми попливемо на плоту по річці Юнай вниз до Березового лісу. А там — стежкою дійдемо до Верби.

Окін уважно слухав і водночас тренувався у телекінезі — він підняв із землі два камені й, підкинувши їх, контролював обертання над своєю долонею.  
— У тебе добре виходить, — схвально відзначила Марі. — Ти навчився її контролювати.

— Ось на цьому плоту ми й попливемо. Нам якраз за течією.  
Вони розмістилися на плоту. Навколо розкинулася неймовірної краси природа: річка неквапливо несла пліт уперед, пташки співали.  
— Вкотре дивуюся красі цього світу… — замислено промовив Окін.

— Марі, а що ти знаєш про Кам’яну Вербу? — спитала Амелія, дивлячись у горизонт.  
— Це сталося дуже давно… Раніше це була плакуча верба неймовірної краси. Люди збиралися біля неї, щоб відпочити й набратися сил. Але однієї ночі щось трапилося — верба скам’яніла, стала грізною й похмурою. З її кам’яних гілок почали текти сльози з цілющими властивостями. Але відтоді ніхто більше до неї не наближався…

Поки вони пливли, Тірон спостерігав за ними крізь магічну сферу. За допомогою темного закляття він викликав зловісні грозові хмари…

— ДИВІТЬСЯ! — закричала Амелія, побачивши, як чорні хмари збираються на горизонті.
Усі занепокоєно підвелися на плоту.
— Думаєш, це звичайна гроза? — спитав Окін. — Я ніколи не бачив, щоб хмари збиралися з такою швидкістю!

Не встиг він договорити, як піднявся сильний вітер.

— ТРИМАЙТЕСЯ ЗА БОРТ! — крикнула Марі.

Вітер підняв великі хвилі. Троє ледь втримувалися на плоту.
— ПОПЕРЕДУ КАМІНЬ! — закричала Амелія. — ТРИМАЙТЕСЯ МІЦНІШЕ!!!

Пліт з гуркотом вдарився об камінь і розколовся. Усі троє впали у воду — бурхлива течія розкидала їх. Марі намагалася стримати потік за допомогою магії землі, але марно.

Амелія й Окін зникли з поля зору.

Марі лихоманково оглядала поверхню води, намагаючись знайти друзів. І раптом — удар. Сильна течія вдарила її головою об підводний камінь. Все потьмяніло.

Темрява огорнула свідомість Марі, і вона занурилася під воду...

Течія нарешті вщухла. Усіх трьох викинуло на берег.

Першою отямилась Амелія. Відкривши очі, вона побачила, що лежить сама. Тривога миттєво охопила її.

— Окін? Марі? — закричала вона, озираючись довкола.
Відповіді не було.

Тим часом Марі з труднощами намагалася піднятися. Голова кружилася, рана від удару об камінь пульсувала болем. Вона похитнулася, але втрималася на ногах.

Окін усе ще лежав без свідомості. У його голові лунали нерозбірливі, пронизливі голоси. Потім перед внутрішнім зором виник жахливий сон: Тірон стояв над тілом Марі і витягував із її грудей уламок душі. Від страху Окін різко відкрив очі і сів, важко дихаючи.

— Ні... — прошепотів він. — Де вони? Як мені їх знайти?..

Він підвівся і, озираючись, намагався визначити напрямок, але не знав, куди йти. Паніка накривала його з головою.

Амелія в цей час вирішила діяти. Зібравши всю силу, вона зосередилася на магії світла.
— Світловий Промінь! — голосно виголосила вона, спрямовуючи енергію в небо.