Віві, ти кабріолет [3]

Перший загін на чолі з Гейлом точно й швидко нейтралізує охоронців, щоб ті не встигли підняти тривогу. Кілька приглушених пострілів, кроків — майже тиша. Навіть серце в Кіана стукає гучніше. Другий загін Маркуса вирушає по точках, займає свої позиції, готуючись до підриву. Заряд прилаштовується до металевої опори, пильнується кожен рух, звіряються годинники. Кожна секунда на рахунку. Десь чуються голоси, Кіан подає сигнал третьому загону, і всі ховаються, затихаючи. Гаряче повітря випалює легені, але він терпляче чекає. Але кроки не зникають, вони наростають знову, з’являються нові, і тоді з вежі спускається ціла група. Серед них Кіан вирізняє Лукаса, Тату та Віві на руках у якогось незрозумілого типа. Аж у горлі дихання стало, наче хто паском стиснув.

Затим стає на мить легше: Віві жива й у свідомості. 

А руки-то він комусь скрутить. 

Він обводить поглядом хлопців, що розташувалися на дахах, готові відкрити вогонь. Усі попереджені: Віві не чіпати під страхом смерті. Гейл поряд завмер напружившись. Усі чекають, поки Віві відійде на безпечну відстань. Сигнал — і лунає перший вибух.

Кіан визирає й спостерігає за тим, як Вів’єн, спритно вивернувшись, зістрибує з рук чоловіка й дряпає від них у протилежний бік. Розумничка. 

— До неї, швидко, — кинув він Спенсерові. Краще було б рушити самому, але тоді є ризик, що все піде не так, як треба. Тому Кіан лише заздрісливо дивиться в спину Спенсерові. 

Ще один вибух, нізвідки вистрибнули озброєні охоронці й відкрили по них вогонь. Коли перший паливний бак злетів у повітря, база вкрилася вогнем, супротивник розсипався в паніці. Кіан кинувся за найближчий контейнер, збиваючи з ніг охоронця, і вистрілив кілька разів. Відлуння пострілів розривало повітря, а запах пороху змішався із запахом пального, що витікало з простреленого бака неподалік. 

Хтось налетів на нього, намагаючись збити з ніг, але Кіан легенько тріснув кулаком у живіт і майже ніжно вклав хлопчину спати. Затим те ж повторив зі ще одним невдахою, який навіть устиг натиснути на курок. Куля майнула кудись повз, а нападник м'яко осів на землю. 

Кіан, почувши кляцання, глянув убік і зустрівся поглядом з Лукасом, який, стиснувши зуби, звів пістолет прямісінько на нього. Ревнув важкий двигун літака, рука Лукаса здригнулася, куля шмигнула над головою в Кіана. Навколо почали вибухати бензобаки, хтось з криком повалився на землю. Кулі свистіли, ніби гострі ножі, різали повітря і врізалися в бетонну поверхню, піднімаючи хмари пилу.

Він навіть не обернувся, щоб поглянути, що там з Лукасом. Збоку хтось схлипнув жіночим голосом, Кіан здригнувся, але то була Тата, яка ховалася серед уламків літака, притискаючи поранену руку до тулуба. Вона теж глянула на нього й самими вустами прошепотіла: 

— Я ненавиджу тебе, Кіане Еллінгтоне. 

Проте цього разу він лише гмикнув і швидким кроком попрямував уперед, міцно стискаючи в руках пістолет. Майже забігши за перший контейнер, він не стримав полегшеного зітхання: Віві сиділа поряд зі Спенсером і, покусуючи губу, намагалася скоректувати його приціл. 

— Вас там по приколу в ту організацію беруть? Дитячий садок, мафіозна група. О, привіт, — вона підняла погляд на Кіана й усміхнулася. — Таки знайшов мене. 

Він кілька секунд просто стояв, відкривав та закривав рота, не знаючи, чи варто сваритися, сміятися чи взагалі краще промовчати. Затим чіпко просканував її, намагаючись виявити бодай найменші подряпини, поранення чи синці. Хтозна, що вона пережила до цього. 

— Маєш непоганий вигляд, — підмітив він, присів навколішки й пальцями провів по її сплутаному волоссю. — Усе гаразд?

Вів’єн цокнула язиком. 

— Ніби. Ти забруднився, а ще, схоже, тебе зачепило… — сказала вона й пальцями провела по чомусь закривавленому рукаву сорочки. Затим присунулася ближче, опустила голову й тихіше промовила: — Досить уже. Не вбивай їх, будь ласка. Ти й так переміг, — вона провела язиком по сухій нижній губі. — Скажи, на мені що, жучок десь? 

У Кіана в горлі забулькав нервовий сміх. 

— У такі моменти справді хотілося, щоб він на тобі був, Віві. 

Кіан опустився на коліна, не шкодуючи костюма, обернувся й прислухався: постріли й справді рідшали. Віві тривожно вглядалася в запилене повітря, проте не наважувалася вийти з-за сховку. У навушнику зненацька почувся голос Гейла: 

— Лукаса й Дакоту взяли. Робимо зачистку, бо їх тут щось аж надто багато. Кілька хвилин — і можна виходити. 

— Зрозумів, — відказав Кіан, зітхнув, і разом з тим полегшенням по тілу прокотився різкий біль. Таки щось зачепило руку. — Лукас та Тата живі. Їх упіймали. 

Віві кивнула, наче то її не тривожило, хоча по обличчю пробіглася тінь полегшення. Затим дівчина спритно закотила рукав його сорочки й схилила голову, її пальці поковзали по шкірі, а подушечки почервоніли від крові. 

— Не страшно, — упевнено відказала. — Підлатають. Просто зараз треба знезаразити й перев’язати… але… може, десь тут є аптечка? — вона відчайдушно висунулася й огляділа поле бою. — Хоча про що це я… 

— Вів? 

— Гм? — мугикнула вона, не підіймаючи очей. 

— Ти жива? 

На її обличчя зійшов скептичний вираз. 

— Ні, мертва, дякую, що спитав, — вона обернулася до охоронця, який визирав з-за контейнера. — Спенсере, збігай глянь, що там робиться. 

Спенсер важко зітхнув, кинув на неї скептичний погляд, але таки здійнявся на ноги. 

— Якщо мене вб’ють, я буду снитися тобі в жахіттях. 

— Ти й так будеш снитися мені в жахіттях, іди. Уже ніхто не стріляє, — спровадила охоронця Віві, усе ще стискаючи руку Кіана у своїй долоні. Проте не встиг той зайти за контейнер, як вона рвучко притислася губами до губ Еллінгтона-молодшого, цілуючи його так відчайдушно, як ніколи до того.  

— Ти що, боїшся цілувати мене при інших? — скептично вигнув брову Кіан, так прицільно дивлячись на неї, наче хотів би зловити проблиск правди, навіть якщо вона брехатиме.