Усе так завертілося [3]

В офісі все ще ладналося під батьковим керівництвом. Кіан привітався з усіма нещасними, що не спали глибокої ночі, заглянув до Катріни, яка клялася й божилася, що завтра вранці звіт по «Motor et Cycle Ind» і всіх, хто косо чи криво з ним пов’язаний, буде в нього на столі, а потім піднявся на десятий поверх, привітався очима з картиною Лонгстаффа й зайшов у батьків кабінет. Той якраз з Грантом перебирав документи по будівельних роботах, що велися в трьох районах міста. 

— У нас є три об’єкти на стадії узгодження дозвільної документації. На два з них потрібні додаткові експертні висновки, і це забере ще десь два місяці терміну, — Еллінгтон-старший кинув погляд на сина. — А терміни — це гроші. Утомився? — він провів поглядом, як Кіан пройшовся по кабінету та влігся на дивані. 

— Гляну на тебе — так і здається, що повен енергії. 

— Як справи? 

— Житиму. Чи ти не про мене питаєш? 

— Кіане… 

Проте хлопець уже відвернув увагу від батька. Він пальцями ніби хотів затиснути собі носа, втупився в стелю й навіть очима не ворушив. Грант, який стояв біля Еллінгтона-старшого, задивився на спадкоємця престолу. 

— Їдь додому й відіспися нормально. Тільки справді спати, а не гратися в ігри з тією недожурналісткою-перегонщицею. 

Кіан перевернувся набік із заплющеними очима й пробурмотів: 

— Не вигадуй, про жодні ігри не йдеться. 

— А я все думав тоді, чого ти за неї вступився. Хотів отримати від неї прочухана на тих своїх перегонах? 

— Як друг вона, може, і хороша, але як ворог — просто неперевершена. 

Еллінгтон-старший усміхнувся. 

— І цілував ти її прямо з ненавистю? 

— Не підглядай. 

— Дивись, щоб вона не скористалася тобою, Кіане. Усе ж вона досі вважає, що ти винен у смерті її матері, а отже, є мотив помститися. 

Еллінгтон-молодший повільно випустив повітря з грудей, з хвилину посвердлив очима стелю, а затим заплющив очі. 

— Я розберуся. 

— Не станеш захищати її, переконувати, що вона цього не робитиме? — у голосі його батька проскочило здивування, знову зашелестіли папери, а Грант кахикнув. 

— Ні, навіщо? 

— Тобто для тебе цілком нормально поселити у своїй квартирі дівчисько, яке будь-якої миті може вштрикнути тобі ножа між лопаток? Сміливо й безглуздо. 

Кіан різко всівся на дивані, спустив ноги на підлогу, пальцями помасував очі й скуйовдив темняве волосся. 

— Ніж не тобі ж між лопаток, а мені, можеш бути спокійним. 

— Як бути спокійним, коли в тебе син — закоханий дурень? 

— Усі закохані — дурні. Вів’єн не збирається мститися. Якби хотіла — зробила б це раніше. Вона не з тих, хто відкладає справи на безвік.

— Ти ще й наївний, — похитав головою чоловік, скептично підтиснув губи й серйозно подивився на сина. — Іноді мені видається, що я даремно тоді відпустив її. З неї жодної користі, Кіане, лише постійна й непотрібна зараз загроза. 

— Завдяки їй ми вийшли на Дженну, яка виказала нам місце, де збираються організатори цієї маленької авантюри в порту. У порт ми вирядили нових людей, які б відстежували зміни напрямків та вантажів, під якими ми переправляємо товар, і знову відправляли їх за належним пунктом призначення. Поки ти тут скнієш між папірцями, ми намагаємося розгребти всі проблеми, тож не треба переконувати мене в тому, що хтось тут не корисний. 

— Ти переходиш межу, Кіане. 

— Мені здається, можу собі дозволити. 

↜ ↝

На самісінькому початку, коли Кіан уперше побачив перелякану Вів’єн, яку попід руки притягли в офіс, йому здалося, що це дівчисько насправді не могло накоїти того, що воно, власне накоїло. Але потім, глянувши в її зелені величезні очі, які водночас виказували острах і бунтівне презирство, йому стало смішно. Як їй на це все вистачило дурості? Але їй тоді було заледве двадцять чотири — мабуть, той вік, коли ще море по коліна, а калюжа як асфальт. 

У повний момент йому стало її шкода. Поки батько щось там промовляв, віддавав накази й перевіряв вміст флешки, Кіан спостерігав за обвинуваченою, намагаючись скласти хоч якийсь її психологічний портрет. Але коли дівчисько заспокоїлося, її обличчя стало геть непроникним. 

Кіан знав, що батько прислухається, що зважить на його прохання, навіть якщо не бачитиме в цьому особливої користі. Сам Кіан лише смикнув кутиком губ на його фразу про благодійника й руйнівника майбутнього їхньої компанії. 

А от побачивши її на шоудауні, він здивувався ще більше. Скажене дівчисько, не сидиться їй. Зелені очі аж блищать, чорне шевроле камаро ледь не обіймає, у повороти не входить, а влітає. Тоді вона прийшла третьою, видається йому. А на третьому заїзді обігнала його вперше. Він видурив у Катріни всю інформацію, яку вона могла нарити на Вів’єн. І звідти дізнався про хворобу матері. І вже збирався якось допомогти дівчиську, як жінка померла наступного дня. 

Зелені очі після того не блищали з пів року

У якусь мить він навіть перестав завважувати, як вони знову й знову стрічалися поглядами, як іноді вона шепотіла самими губами, що ненавидить його, а він усміхався у відповідь. Віві любила всміхатися, навіть якщо не губами, то очима, вона завжди блищала, завжди в ній бурлила й вирувала вся всесвітня енергія, яка існувала в цьому вимірі, навіть якщо ззовні дівчина видавалася цілком і абсолютно спокійною. Тонкі руки завжди трималися за кермо міцно, очі втаємничено зблискували, коли починалася чергова божевільна пригода, а губи коротко смикалися. 

У якусь мить, правильніше сказати, він зрозумів, що вона абсолютно прекрасна. Водночас серйозна й безтурботна, весела й сумна, божевільна й виважена. Він гадки не мав, яка з цих сторін справжня, а може, усі й заразом?

І повертаючись зараз додому, вітаючись з Марко та Спенсером, причиняючи двері й спостерігаючи, що Віві так і не прокинулася, досі сопіла під пледом, укрившись повністю, наче їй було холодно, Кіан був цілком свідомий того, що пережити й проминути цю дволітню привабу йому не вдалося.