РОЗДІЛ ХХІІІ

Я навіть не дослухала до кінця. У голові наче хтось натиснув на тумблер, і я одразу кинулася шукати цього полудурка Артура.

Знайшла я його біля великого вікна у коридорі. Хлопець щось дивився у телефоні, ніби нічого зовсім не сталося. Ніби він ніколи не бився із моїм хлопцем. Це ще більше розлютило мене.

Я підійшла до нього майже впритул і, не стримуючись, дала йому по щоці.

— Де Нікіта?!

— А по-нормальному ніяк? — якось пофігістично кинув той, потираючи щоку.

— Повторюю для особливих, — я склала руки на грудях. — Де Нікіта?!

— Будеш так розмовляти зі своїм хлопцем, ясно!

Я мовчки стояла, випалюючи його поглядом. А в голові крутилось одне лиш питання: «Де?!»

— Всьо, досить дивитись, — Артур махнув рукою. — Швидка його забрала, зрозуміла!

Я дала йому ще одну підщочину.

— Та за що?! — він знову потер щоку.

— За Нікіту!

— Та заспокой свої нерви. Не чіпав я цього здохліка.

— А зле йому стало чисто по приколу, вірно?! — ухмильнулась я і ще раз ударила, але вже по плечу. — Не тримай мене за дуру!

— Так і було. Його скрутило прямо в коридорі!

— Поясни.

За словами Артура, Нікіті просто раптово стало погано — різко заболіло в животі. Він скрутився перед ним, і Артур лише допоміг відвести його до медпункту. А вже там вирішили викликати швидку.

Я дивилася на нього і намагалася зрозуміти, чи він бреше. Вчорашня перепалка, ранок був не супер, та і не факт, що фото — то не його праця. Усе це змішалося в один хаос, і довіряти комусь було все складніше. Тим паче цьому… Я не дарма зустрічалась з ним купу часу. Вивчила його на ура.

— І ти просто вирішив допомогти? — тихіше запитала я, хмурячи очі.

— Ну, так… Я ж не остання гнида, щоб кидати людину в небезпеці.

Хлопець знизав плечима і додав, що не збирається дивитися, як людині стає погано, навіть якщо це Нікіта. Його слова звучали навіть дуже логічно. І мене це дратувало ще більше.

Я відвернулася, відчуваючи, як серце б’ється швидше, ніж будь-коли. Ситуація виходила з-під контролю, і вперше за весь цей час мені стало по-справжньому страшно. І головне, що вперше — не за себе.