РОЗДІЛ XVIIІ

— І що це було? — дивилась на мене здивована Настя, твердо схрестивши руки на грудях. — Я питаю, що це було?!

— Чого ти кричиш? — сказала я.

— Кричу?! Тобто ти із цим дятлом, а винна я?

— Дятел? — тихо повторив Нікіта, озираючись на мене. — А чому дятел?

— Почекай, — я відповіла хлопцю і повернулась до дівчат, тоді ще подруг. — Це, взагалі-то, мій хлопець!

— А чому саме цей?! Є ж купа інших дивних пацанів! — кричала Настя, розмахуючи своїми граблями.

— Тебе не запитала, — відізвалась я, вибравши тактику хамства, яку використовувати не дуже хотіла. — Ти хто така?!

— Я… — рипнулась та.

— Та ніхто ти! — перебила я. — Ні ти, ні твої куриці!

На мене поглянула інша, маючи на меті щось ляпнути.

— Чого вилупилась?! — випередила я. — Давай, відстоюй дружбу із цією…!

— Що за крики? — голос Антона не дав продовжити нашу, майже дружню, розмову.

За Антоном до класу увійшли і інші хлопці, а потім і ще кілька дівчат. По їхніх лицях можна було зрозуміти, що їм було дуже цікаво, що тут відбувалось.

— Та Аліна он із цим… — Настя скривлено тицьнула пальцем на Нікіту. — зустрічається, так би мовити.

У її голосі я не чула нічого, окрім якоїсь злоби. Навіть причину не розуміла, принаймні спочатку.

— Та і що? — відповів Стас, падаючи на своє місце. — Обміняла Артура на цього чмиря.

— Ти за язиком слідкуй! — підірвався Нікіта, уже майже йдучи до Стаса.

— Що? — здивувалась я, паралельно тримаючи свого хлопця за плечі, аби той не ввірвався у бійку. Як-не-як, Стас від нього майже вдвічі більший. — В сенсі обміняла?

— Артур казав, що ти його кинула через нього, — спокійно відповів хлопець, дивлячись на Нікіту.

«От балабол!» — подумала я, згадуючи Артура. За останній час стільки всього, але так нагло перекручувати факти… треба ще вміти. Зрозуміти було важко, навіщо це йому. І чи якось пов’язано це із фактом його нової пропозиції зустрічатися?

— Що за маячня? — тихо відповіла я, скривившись від неприємності. — Нікіта тут взагалі ні до чого.

— Та звичайно… — відізвалась Настя. — Чому тільки ти одна така тепла до цього…

— Він хороший і милий, — я поклала руку на плече хлопця, — на відміну від…

Тільки-но я хотіла щось сказати про Артура, як ось він і сам з’явився. Наче чекав.