РОЗДІЛ XIІІ

Ми були майже біля кабінету медпункту. Залишилось пройти один поворот — і все. Нікіта обережно підтримував мене за руку та паралельно мовчав.

Я все ніяк не могла наважитись запитати про його слова у мене вдома. Тільки наважусь, але подивлюсь на нього — і серце у п’ятки.

— Стій, — зупинилась я. — Зі мною усе добре.

— Точно? Ти впевнена?

— Так… Усе добре. Але…

— Що? — хлопець обережно став навпроти мене, дивлячись в очі.

— Пам’ятаєш нашу розмову? — тихо запитала я. — У мене вдома.

Нікіта різко напружився та трохи відійшов.

— Я, напевно, зайвого наговорив. Вибач.

Моє серце кольнуло, а очі ледь намокли. Я хотіла почути це ще раз, а почула вибачення.

— Вибачаю, — прошепотіла.

— Алін, що не так? Я тебе ще чимось образив?

— Ні! — гучно відповіла я, витираючи сльозу. — Не образив!

Я пішла геть. Нічого не хотілось, окрім як плакати. А де це робити, як не в туалеті? Там я була недовго, всього десять хвилин, і вийшла. Однак за цей короткий час я виплакала усю свою воду. Мені було неймовірно образливо. Важко згадати, коли мені говорили про симпатію, а потім вибачались.

Я не думала, що під дверима буде чекати Нікіта. Він підвівся із диванчика та підійшов до мене.

— Та що сталось? Поясни, будь ласка.

— Я тебе вибачила, усе добре, — відповіла я, не зупиняючись. — Можеш йти.

— Та ні…! — він грубо вчепився в мою руку та повернув мене до себе. — Будь ласка, розкажи. Для мене це важливо, правда.

— Це правда, що я тобі подобаюсь?

— Так! Ти мені правда дуже…

Я вчепилась у його патли своїми нігтями та, притягнувши голову ближче до себе, поцілувала. Це було так приємно та незвично. Я цілувалась із багатьма хлопцями, але цей раз був найприємніший.

— Я про це думала із самого початку нашого шляху, — пробурмотіла я, вдивляючись в його сині очі. — Ти мені теж дуже подобаєшся.

Хлопець обняв мене, притискаючи до себе міцніше, ніж хто-небудь інший.

— Але я хочу знати, що було у вас із Артуром.

— Навіщо? — невпевнено запитав хлопець, прижмурюючи очі. — Тобі буде нецікаво.

— Нікіт, ти мені правда дуже подобаєшся, але я не хочу, щоб… Коротше, щоби минуле не нашкодило, — я легко обняла хлопця, взявши руки у замок та обхопивши його шию.

Він у відповідь ніжно обхопив мою талію та нахилив голову до моїх губ. Другий поцілунок виявився ще кращим, ніж перший, хоч і тривав недовго.

— Я розкажу, — пробурмотів хлопець після поцілунку. — Але і я хочу почути правду. Домовились?

— Домовились, — я взяла його руку, обхопивши пальці.