РОЗДІЛ ІХ

Я стояла в кухні та дивилась, як Нікіта мерзне на балконі. Навіть подумала, що все обійшлось і можна видихати, але зарано до мене навідалося полегшення.

Я повернулась до гостей. Зразу звернула увагу на Артура. Він уже помітно почервонів. Зрозуміло… вже п'яний!

— А де ж там… твій лицар? — із паузою видав він п’яненький голосок, дивлячись на мене каламутним поглядом. — Що, і він теж змився від тебе… не витримав?

— У сенсі? — напружилася я.

— Та ти навіть такого додіка дістала!

— Артуре, годі! — різко сказала я. — Сиди мовчки!

— Та гаразд тобі! Я ж жартую! — засміявся хлопець. — Хабалка та і все…

— Артуре, ти перегинаєш! — відповіла Соня, дивлячись на мене та на те, що я мовчу. — Вибачся, будь ласка.

— Та ну цю дуру, — Артур махнув рукою в мій бік.

— Повтори, — пролунав чийсь голос за моєю спиною.

— О, а ти ще тут? — мій колишній дивився поза мене. Як виявилось, на Нікіту.

— Я сказав: повтори, — хлопець зробив крок уперед.

— Та без проблем, — посміхнувся Артур ще ширше. — Твоя подружка тупа, раз дружить із таким, як ти!

— Ну ти і мразь! — із явною злістю сказав Нікіта, підходячи ближче до Артура.

— Що ти сказав?! — ледь вставши із дивана, вибухнув хлопець. — Та ти…

Він не договорив. Нікіта правою рукою ударив Артура по обличчю. А через стан той знову повалився на диван. Але в той же час знову підвівся та кинувся на Нікіту, почавши бити по обличчю та животу.

Стілець, що стояв поряд, із гуркотом упав. Хлопці, тримаючи один одного за комір, збивали все на своєму шляху.

— Вистачить! — закричала я.

Кращий друг Артура, Макс, був п'яніший за Артура, тому лише розгублено дивився та щось говорив собі під ніс. А дівчата із захопленням підтримували мого колишнього, викрикуючи різні образливі фрази у бік Нікіти.

— Нікіто, зупинись! — я вчепилася в його руку. — Будь ласка!

Мені пощастило, що незрозуміло звідки винирнув Рома та, побачивши бійку, підійшов і схопив Артура за плечі, насилу відтягнувши його назад.

— Упокойтесь! — гаркнув він. — Обидва!

Ромка розтяг хлопців та тримав Артура за руки, а я тим часом намагалась втримати Нікіту. Та він, в принципі, і не виривався. Просто стояв, тримався за ліве око та тяжко дихав.

— І знову тобі пощастило! — крикнув Артур, повертаючись на диван.

— Та пішов ти! — у відповідь крикнув другий хлопець. — Урод!