Дипломна робота для янгола

Віталій ішов вулицями рідного міста і впізнавав, і водночас не впізнавав його. Людей було небагато, а хто й виходив у якихось своїх справах — то пробігали швидко, опустивши голови, намагаючись ні з ким не зустрічатися навіть поглядом. Було дивно бачити у таку чудову, сонячну погоду порожні дитячі майданчики та лавочки в міських скверах. Тільки пташки щебетали так само весело, як і  кожної весни — проблеми людей їх не хвилювали.

Він дістав мобільний і набрав номер брата.

— Сашку, привіт! Що тут у вас? Все добре? Так, повернувся, але, звісно, я до вас їхати не буду, сам розумієш… Я тут хотів попросити — можна мені пару тижнів на дачі перекантуватися? Поки знайду якусь роботу і житло.

Сашко довго і плутано став пояснювати, що тут така ситуація — вони з дружиною якраз збираються садити картоплю, і взагалі хочуть щовихідних виїздити на дачу, бо діти в квартирі нудяться… а ясно, що їм краще зараз не контактувати, то може Віталик поживе десь у готелі чи квартиру зніме? Він же там, мабуть, чимало заробив, за кордоном? Не те що они тут, сидять у відпустці за свій рахунок, а все ця дурна влада, бу-бу-бу…

Віталій слухав розсіяно, не перебиваючи, погляд ковзав по дзвіниці старої церкви, над якою кружляли голуби, по загорожі школи, до котрої колись ходили разом зі старшим братом, перебіг на клумбу, де полум'яніли жовті сонечка нарцисів.

— Так, я зрозумів. Нічого, щось придумаю, не турбуйся, — він натиснув на кнопку "відбій", підхопив валізу на коліщатках і попрямував у напрямку готелю.

Коли підійшов ближче — в очі кинулася надрукована на комп'ютері табличка, кривувато приклеєна на дверях: "Готель зачинено. Карантин."

Сів на лавку, збираючись із думками. Поодинокі люди, що пробігали час від часу в напрямку супермаркету, кидали на нього байдужі погляди. Нікому не було цікаво, що то за самотній чоловік з валізою сидить поряд із зачиненим готелем. А може, під блакитною медичною маскою його важко було впізнати? І він теж нікого не впізнавав… Усе раптом стало чужим.

***

Молодий русявий янгол в модних димчастих окулярах обережно прочинив двері на кафедру Небесної канцелярії.

 — Професоре, ви мене викликали?

— Так, голубчику, і як ви здогадалися? — іронічно хмикнув його наставник. — Ви пам'ятаєте, що до захисту диплому залишилося всього три дні? І яке завдання перед вами стояло, нагадайте мені, будь ласка?

 — Допомогти своєму підопічному зустріти справжнє кохання, — знічено пробурмотів янгол-студент.

— Ну і? Що ми маємо наразі? — професор вказав пальцем на екран монітора, де самотня чоловіча фігура сиділа на лавочці поряд із великою валізою. — У вас же тут нічого не зроблено! Абсолютний нуль! Як ви будете захищатися?

— Пане професоре, — спробував виправдатися бідолаха-янгол, — ви ж бачите, як складаються обставини. Тут аби підопічний хоч живий-здоровий лишився, не до кохання їм зараз…

 — Пусті відмовки! — прогримів його наставник і сердито махнув крилом, аж зі столу на підлогу полетіли якісь бланки та папери. — Звичайно, й дурень може знайти підопічному супутницю життя на якомусь модному курорті, а ти спробуй це зробити в провінційному містечку під час карантину! Якщо знайдеш рішення — отримаєш диплом купідона , а ні — то вибачай, підеш райські вулиці підмітати. Робочої сили нам завжди бракує!

Молодий янгол похнюпив голову та вийшов з канцелярії. У коридорі зіткнувся зі ще одним таким самим студентом, своїм сусідом по захмарному гуртожитку. І враз йому сяйнула рятівна думка.

 — Слухай, виручай, — звернувся він до нього. — Це ж твій підопічний у місті Н. працює в комунальній службі? 

 — Ну так… — пробурчав  сусід, не розуміючи, чого той від нього хоче.

— Мені вкрай важливо, щоб він сьогодні не вийшов на роботу, і не позривав старі оголошення на стовпах. Можеш це влаштувати? 

 — І нахіба воно тобі?

 — Дуже треба, мій диплом на кону… Ну вируч, я ж тобі завжди давав списувати, хоч раз віддяч, старий!

 — Добре, — незадоволено пробурчав сусід. — Але якщо це обернеться якимись великими неприємностями для людства, я скажу, що це була твоя ідея, мовчати не буду! 

— Та все буде добре, я подивився вірогідності, ні до чого поганого один його прогул не призведе! 

Сусід тяжко зітхнув, все-таки він був занудним типом. Але допомогти погодився.

І того дня його підопічний дійсно не зміг потрапити на роботу, бо підсковзнувся у ванній та підвернув ногу. Тож попросив у начальства один день відгулу.

А  старі оголошення так і залишилися неприбраними…

***

Віталій підвівся з лавочки. Не сидіти ж тут цілий день. Доведеться йти шукати квартиру. Бо до друзів, зважаючи на обставини, які склалися, напрошуватися не ризикував. Підійшов до дошки оголошень та став читати старі, вже пожовклі пропозиції, розуміючи, що вони вже, мабуть, і не актуальні. І все ж дістав телефон та почав набирати вказані у оголошеннях номери.

Відмова, відмова, і ще… Наразі ніхто не хотів ризикувати, краще сидіти без грошей, ніж пускати в свою домівку незрозуміло кого. Віталій, мабуть, на місці цих орендодавців чинив би так само. Поступово надія на успіх цього задуму полишала його. Тільки одне, останнє оголошення...

Набрав номер, уже не дуже й сподіваючись на удачу. Відповів приємний жіночий голос.

 — Так, я збиралася здавати кімнату, але зараз навіть не знаю… Розумієте, я щось застудилася. Мабуть, вам не варто ризикувати власним здоров'ям, бо мало що це може бути…

 — Я не боюся, — відповів Віталій поспішно. — Може, вам буде потрібна якась допомога, ну, там, в магазин сходити чи в аптеку… І заплачу, скільки скажете. Просто реально така ситуація, що немає куди йти…

Жінка помовчала трохи.

— Добре, — відповіла за мить. — Тільки носитимете маску та рукавички, щоб не заразитися. Я буду в себе в кімнаті, не виходитиму без крайньої потреби. А ви все дезинфікуватимете.

 — Звичайно, все зроблю, — він зрадів, що нарешті матиме дах над головою. Здається, життя налагоджується!