5

Еллі сиділа в кріслі у бібліотеці, підклавши під спину подушечку, та вдумливо щось читала. Вона навіть не помітила, як він увійшов до кімнати. Джекові стало страшно, немов перед кроком у прірву. Він мусить це зробити, адже вже через півгодини приїде працівник фірми, аби забрати товар, який не підійшов покупцеві. 

Він дістав з кишені мініатюрний пульт і натиснув червону кнопку. Хоч і знав, що це всього лиш вимкнення механізму, але те, що сталося потім, так нагадало справжню смерть, що в нього, здавалось,  волосся на голові заворушилося.

Еллі коротко зітхнула, здригнулася усім тілом, потім її голова відкинулася на спинку крісла, а книга випала з рук, які безсило звісилися через бильця. 

Джек, намагаючись не дивитися на її обличчя, підійшов і накинув на андроїда плед, накривши жіночу фігуру з головою.

 Тоді підняв книгу з підлоги. Це була навіть не книга, а товстий зошит в трохи пошарпаній палітурці. Він розгорнув цей нотатник   — і здригнувся, побачивши знайомий почерк з нахилом ліворуч і маленькими круглими літерами. Це був зошит загиблої Еллі. Він почав читати і не міг зупинитися. Виявляється, його покійна дружина вела щоденник, а він навіть не здогадувався про це! 

Вона описувала різні кумедні події з життя, перемежовувала буденні клопоти, кулінарні рецепти, робочі замітки щодо написання своєї наукової праці з роздумами про життя і навіть віршованими рядками. Було тяжко повірити, що тієї, котра писала цей щоденник, уже немає.

Проте на останніх сторінках почерк уже був іншим — чітким, з великими, ніби друкованими літерами, виведеними рівно, як під лінієчку. Так писала Еллі-друга — та, котра зараз лежала в кріслі, непорушна і накрита пледом, немов небіжчиця.

Він підійшов до бару, налив собі чарку віскі і залпом випив. А потім продовжив читати: "... я зрозуміла, що кохаю його. Що я можу йому запропонувати? Я не маю нічого — жодних особистих речей, навіть власного тіла, думок, які б заслуговувати на його інтерес — і то не маю. Я всього лиш копія, клон, жалюгідна подоба людини, яку все одно ніколи не зможу повністю замінити. Але я намагатимуся це зробити, і не для себе, а для нього. Бо коли кохаєш, то перш за все хочеш, щоб твій коханий був щасливим, навіть якщо це зробить нещасливою тебе… Я вирішила повністю стати втіленням його дружини — таким, щоб нас не можна було розрізнити. Читаючи її щоденник, це зробити досить нескладно. І іноді мені здається, що він дійсно покохав мене. Але часом на мене нападають сумніви, і я думаю — все це даремно. Іноді мені хочеться назавжди покінчити з таким нікчемним існуванням. Але ж хто про нього турбуватиметься, якщо мене не буде поруч?.."

***

Він ще не дочитав до кінця, як пролунав дзвінок у двері.

Пішов відчиняти і впустив до квартири двох чоловіків у фірмових синіх комбінезонах.

— Де товар? — заклопотано спитав один, молодший.

Джек махнув рукою у бік бібліотеки.

Старший чоловік простягнув йому теку з документами.

— Ось тут, будь ласка, поставте свій підпис. Ми повернемо вам гроші за винятком амортизаційних витрат. Такі умови контракту.

Джек, не читаючи, підписав.

Цієї миті з бібліотеки вийшов молодший чоловік, несучи на руках тіло ( так подумалося Джекові). Еллі була все ще закутана з головою,  лише тоненька бліда рука з нафарбованими рожевим лаком нігтиками звішувалася з-під краю пледа.

— А що ви з нею вчините далі? — спитав він роблено-байдуже. — Знищите? 

Його голос здригнувся на останньому слові, і він відвів погляд від чоловіка зі своєю ношею.

— Ні, що ви, як можна! — закотив очі під лоба старший представник фірми. — Це ж такий дорогий товар! Наших андроїдів залюбки беруть у багаті будинки, як прислугу, няньок, доглядальниць. Або, якщо лялечка така гарна, як ваша, то на ній можна добре заробити… ну, ви самі розумієте, — і він лукаво підморгнув.

— Ні, я не розумію, — Джек дивився на нього спідлоба. — Що ви маєте на увазі?

— Та в бордель їх продають, — байдуже сказав молодший чоловік, перехоплюючи Еллі зручніше, немов це була якась в'язка дров. — Хоч це ніби й не зовсім правомірно, але є шляхи обійти будь-який закон. А чоловіки, знаєте, люблять екзотику. Секс із андроїдом — це зараз модно…

— Чекайте, — раптом сказав Джек. Він зробив крок уперед і спробував забрати з рук працівника фірми Еллі. — Я передумав. Хочу залишити її.

— Так не годиться, — похитав головою старший чолов'яга. — Тут ви хотіли, там перехотіли. Все, ви підписали відмову, тепер робот — знову власність фірми. Зараз я віддам ваші гроші, і ми поїдемо.

— Хочете, я вам заплачу, щоб ви порвали цю відмову? — Джек дістав з кишені гаманець.

Старший чоловік трохи подумав, потім узяв запропоновані гроші і  розірвав підписаний Джеком  документ.

Молодший, зневажливо усміхнувшись, вручив йому замотану в плед Еллі.

— Тримайте вашу кралечку. Щасливо залишатися!

Двері з грюкотом зачинились, і кроки відвідувачів стихли на садовій доріжці.

Джек обережно взяв Еллі, так, ніби тримав маленьку дитину, поніс до спальні і поклав на ліжко. Очі в неї були заплющені, вона виглядала так, ніби просто спить.

Він дістав з кишені пульт і натиснув на зелену кнопку, а потім швидко заховав його.

Еллі повільно розплющила очі, ворухнула головою.

— Привіт! А що це зі мною? Надворі день, а я сплю.

— Можливо, ти просто втомилася, — сказав Джек. — Ти багато працюєш, а я зовсім тобі не допомагаю. Треба терміново виправлятися. Хочеш, я помию посуд?

— Це було б чудово, — на її обличчі розквітла посмішка. — Хоча я не втомлююся, ти ж знаєш… Хіба зовсім трошки…

Він раптом схилився над нею і швидко поцілував у губи.

— Джеку, ти справді кохаєш мене? — несміливо спитала Еллі.

— Звичайно, моя люба, — відповів він. І теж посміхнувся. 

Через 50 років.

На відомому морському курорті було, як завжди, людно. Бігали і галасувати діти, ходили, тримаючись за руки, закохані парочки, літні люди поважно гуляли набережною, обговорюючи погоду і останні новини.