4

— Андроїди — відмінні працівники, вони найкраще підходять на ті види робіт, які потребують спілкування з людьми, — голос популярної блогерки дзижчав у навушниках, заколисуючи. — З них виходять старанні няні, дбайливі доглядальниці, невтомні санітари. Вони доброзичливі, ніколи не виходять з себе, у їхньому програмному забезпеченні є особлива "фішка" — життєдіяльність таких роботів відразу блокується, якщо вони можуть спричинити хоч якусь шкоду людям. Отже, вони цілковито безпечні. Ці створіння — як чистий аркуш, на якому ви можете записати все, що заманеться. Адже вони не мають пам'яті, не знають, що таке спогади. Можна сказати, власник андроїда відчуває себе трохи Богом — він створює живу істоту за власним образом і подобою…

— Про Бога вона загнула, — пробурмотів Джек, закриваючи сторінку Ютубу й вимикаючи комп'ютер. 

 — Джеку, любий, іди вечеряти, — почувся з кухні голос Еллі. — Я вже накриваю на стіл!

 — Так, зараз іду, — він зловив себе на думці, що не може звернутися до неї на ім’я. Це виглядало б як зрада дружині, хоча якщо її вже немає в живих — то яка це може бути зрада? І все одно він не називав її ніяк. Можна було б придумати якесь лагідне слово, наприклад, “киця”, “золотце” чи “сонечко”, але такі епітети здавалися йому вульгарними. Тому він просто уникав звертань. А вона і не помічала цього. А може й помічала, та ніяк не видавала свого невдоволення. Адже недарма та блогерка казала, що особливістю андроїдів є їхня незмінна витримка, лагідність і терпіння.

Він перейшов з кабінету до вітальні і сів за стіл, а Еллі , сонцесяйно усміхаючись, поставила перед ним тарелю з м’ясним пирогом.

 — Ти пам’ятаєш цей пиріг? — запитала вона. — Це старовинний рецепт нашої сім’ї, який моя мама записала ще від своєї бабусі. Коли ти прийшов до нас у гості знайомитися з моїми батьками, то від хвилювання впустив шматок пирога собі на штани, і дуже засоромився. Аж почервонів, бідний…

Джек завмер із виделкою біля рота, забувши про те, що тільки що хотів відкусити шматок пирога, який дійсно виглядав і пахнув дуже апетитно.

Звідки андроїдка могла знати про ту зустріч із батьками? І про рецепт пирога? Цю інформацію він точно не вводив у її програму, бо той випадок досі викликав у нього ніяковість, а кулінарією він ніколи не цікавився. Еллі — та, жива Еллі, любила готувати, але ж це не вона… Це всього лиш робот, схожий на неї, як дві краплі води…

 — Джеку, чому ти не пробуєш пиріг? — на милому личку Еллі з’явився трохи ображений вираз.  — Невже не смачно? А я так старалася…

 — Вибач, я задумався, було багато роботи… — пробурмотів він і похапцем відправив шматок пирога до рота. Було дуже смачно, але їжа застрягала поперек горла. Усі думки крутилися навколо того, звідки Еллі знає такі подробиці з життя його покійної дружини.

Проте він так і не наважився про це запитати. Якщо чесно, йому здалося, що тут замішане щось містичне. Неначе душа покійної жінки змогла якимось чином повернутися з небуття і вселитися в механічне тіло свого двійника…

***

Наступний тривожний дзвіночок пролунав за кілька днів, коли Джек розповідав про судовий процес, на котрому був присутній, як журналіст, а Еллі, як завжди, уважно слухала. Справа була досить складною через те, що у слідства існували сумніви, чи обвинувачуваний діяв у стані афекту, чи здійснив злочин холоднокровно і продумано.

І тут Еллі раптом процитувала статтю Зигмунда Фрейда, якої в принципі знати не могла. Із усіх книг, які вона читала на дозвіллі , він бачив тільки легкі любовні романи та ще фантастику. Науковою літературою його нова співмешканка не цікавилася. Хоча все могло бути…

Після покійної дружини залишилася чимала бібліотека книг з психології, правда, більшість із них була написана складною мовою і розрахована на кваліфікованих спеціалістів. Але, може, Еллі випадково погортала одну з цих книг і просто щось запам’ятала? 

 — Цікаво, звідки ти знаєш цю теорію? — усміхнувся він, а душа його ніби завмерла в очікуванні. 

 — Ой, Джеку, любий, ти такий забувака! Адже це була тема моєї наукової роботи, яку я захищала в університеті! Я колись тобі всі вуха продзижчала, розповідаючи про неї. Невже ти забув?

“Ні, не може бути, — думав він. — Може, це якийсь розіграш? Хтось сторонній втрутився в програму андроїда і пододавав нову інформацію? Але хто і навіщо? У нас вдома ніхто не бував, а без мене Еллі нікуди не ходить”

У їхньому суспільстві діяло правило, що андроїди мають виходити в громадські місця лише в супроводі людей. Це навіть породило рух активістів за права роботів, які постійно влаштовували мітинги та акти громадянської непокори, відстоюючи те, щоб андроїди отримали більшу незалежність і свободу дій. “Адже по суті — це те ж саме рабство! — твердили вони. — Як колись давно білі люди експлуатували темношкірих, так і зараз живі люди обмежують андроїдів у всьому, крім задоволення потреб господарів. А це неетично і негуманно!”

Джек частково був з ними згоден, однак нині його турбувало зовсім інше. Він цілими днями ходив сам не свій і розмірковував, що могло стати причиною цих незрозумілих спогадів у створіння, яке за задумом його творців не мало пам’яті.

До його голови почали закрадатися різні думки — одна підозріліша за іншу. Що, коли це підступи котрогось із конкурентів, які прагнуть викликати в нього спершу занепокоєння, потім депресію, а далі — все може бути — взагалі довести до божевілля? Чи, може, він дійсно з’їхав з ґлузду — тихо і незворотно, сам того  не помічаючи ?

Він зробився замкнутим, дратівливим, погано спав, втратив апетит. Увесь час тривожно приглядався до Еллі, шукаючи у її поведінці та словах нові тривожні ознаки. А вони траплялися все частіше, у висловлюваннях Еллі зринали все нові й нові спогади про минуле, про те, що знав тільки він сам і його покійна дружина.

І нарешті він не витримав. Дочекавшись, поки його співмешканка вийде на ґанок і розташується на шезлонгу, щоб трохи “позасмагати”, він зачинився у ванній кімнаті , відкрив воду в крані ( так, Джек уже відчував себе параноїком, але нічого не міг з цим подіяти — раптом в домі є якісь підслуховуючі пристрої?) … отже, він відкрутив кран на повну потужність і набрав номер оператора корпорації “Робототехніка”.