3

Потім, звісно, Джек ще редагував програму Еллі, так що вона повністю відповідала його уявленням про ідеальну жінку. І справді - чим не ідеал, завжди усміхнена, приязна, ніколи нічим не дорікає, смачно готує, фанатка чистоти… Вона дійсно, як сама казала, "харчувалася від сонечка". Коли була гарна погода, роздягалася до купальника, виходила на відкриту терасу і засмагала в шезлонгу. Правда, при цьому залишалася такою ж білошкірою. Хоча кілька разів у вигляді експерименту намастилася кремом для автозасмаги, коли Джек висловив бажання побачити її засмаглою.

Вона не їла і не справляла природні потреби, не пітніла, і ніколи нічим не пахла, окрім парфумів та гелю для душу. Все інше  в неї було, як у звичайних жінок - вона приймала душ, робила зачіски та макіяж, навіть маски для обличчя. Фарбувала нігті лаком і танцювала перед дзеркалом. Любила дивитися старі кінокомедії і розчулювалася від романтичних пісень про кохання. Могла заплакати, такий механізм теж був передбачений виробниками.

Коли надворі кілька днів не було сонця, Еллі підзаряджалася від електромережі. Мініатюрний роз'єм для зарядки був у неї ліворуч під грудьми, там, де у звичайних людей билося серце. Втім, при Джекові вона ніколи того не робила. Для неї це була занадто інтимна процедура, здавалося, вона соромилася того, що відрізняється від людей, і заклеювала мініатюрний отвір у своєму бездоганному тілі пластирем тілесного кольору.

Спершу Джек тільки придивлявся до неї, звикав. Вона часом видавалася маленькою наївною дівчинкою, бо не знала багатьох елементарних речей - не читала книг зі шкільної програми, не розбиралася в політиці та історичних подіях, для неї увесь світ існував тут і зараз.

Але тим цікавіше було Джекові розмовляти з нею, ділитися своїми знаннями ( а він, як журналіст, знав багато). Вона була дуже вдячним слухачем, ніколи не перебивала, дивилася захопленими очима, лише мовчки кивала, та часом задавала навідні запитання. Здавалося, у цій невеликій голівці, обрамленій пухнастим білявим волоссям, щомиті відбувалися складні процеси, які міняли її, вдосконалювали, перетворювали на когось зовсім іншого —  не ту наївну ляльку, яку він власноруч визволив із коробки, а таємничу і незвичайну істоту.

Іноді він лякався, що стає надто залежним від неї. Особливо ж після того, як одного вечора Еллі прийшла до його кімнати увечері, коли він уже лежав у ліжку і читав книгу. Вона таким знайомим йому рухом скинула рожевий халатик, вимкнула світло і ковзнула під ковдру… Джек збирався запротестувати, звеліти їй повернутися до своєї кімнати. Але потім зрозумів, що втрачає голову…

 — Вимкни, будь ласка, світло. — сказав він, не впізнаючи власного голосу...