2

Він дістав досить товсту брошуру з написом “Інструкція для користувача”, розгорнув її і заглибився в читання. Замовити у всесвітньо відомої фірми андроїда, та й не просто одного з тисячі схожих, як дві краплі води, а ідентичного реальній людині, коштувало дуже дорого. Для цього він узяв кредит, під заставу будинку. Але нічого, буде посилено працювати і кредит виплатить. Зате тепер йому буде не самотньо.

От тільки потрібно відповісти на сотню різних запитань, завдяки чому сформується “інтелект” робота, його особистість. Далі нова Еллі вже буде навчатися і розвиватися самостійно — така здатність до самовдосконалення закладена в її програму.

Але потрібно дати штучному інтелекту старт, якусь точку відправлення, чим він зараз і займався. Було дуже боляче згадувати улюблені кольори дружини, пісні, які вона любила слухати, якісь особливі слівця, котрі вживала в розмові та багато-багато інших дрібниць. Але він сказав собі, що так треба, і продовжував працювати. Минуло дві години, аж поки Джек ввів останні дані та з завмиранням серця натиснув на зелену кнопку на маленькому пульті управління, який ішов у комплекті з андроїдом.

Спершу не відбулося зовсім нічого, і Джек перелякався, що йому надіслали бракований товар. Та вже за мить вії “Еллі” ворухнулися, і вона розплющила очі. Вони були точнісінько такого ж кольору, як у її прототипа. І усмішка в неї була така ж сама, трохи сором’язлива. Втім, нічого дивного в тому не було — Джек заздалегідь надіслав майстрам фото своєї дружини, де вона була знята з різними виразами обличчя, а також відео, записи її голосу, щоб найповніше відтворити усе — міміку, жести, манери рухатися, розмовляти…

Хоч і знав це наперед, йому все одно стало трохи моторошно. Він вдивлявся в таке рідне обличчя, але бачив, що це не справжня Еллі. Вона була занадто бездоганною — не мала на гладенькій шкірі маленьких зморщок, розширених пор чи прищиків. Щоправда, родимку на щоці їй зробили таку ж саму, як у живої Еллі.

Вона сіла в коробці і потерла очі таким знайомим йому жестом.

 — Доброго ранку, — промовила своїм м’яким оксамитовим голосом. — Я дуже рада тебе бачити.

 — Зараз вечір, — Джек спробував за усмішкою приховати своє зніяковіння. — Я теж радий бачити тебе… Еллі… Давай я покажу тобі будинок.

Він простягнув їй руку, і вона довірливо вклала свої пальці в його долоню. На диво, він очікував, що рука андроїда буде холодною, як пластик, чи метал, але це була тепла, цілком людська шкіра. Йому навіть здалося, що він відчув на зап’ястку биття пульсу, хоча, скоріше за все, то працювали якісь високоточні механізми, відтворюючи зовнішність живої людини до найменших подробиць.

Вона встала і поправила на стегнах сукню. Виробники чомусь вбрали “Еллі” в червоне, хоча насправді його дружина не любила цей колір. І тільки зараз він помітив, що  червоне їй дуже личить. Джек простягнув руку і доторкнувся до пасма її волосся, що вільно падало на плече. Воно було м’яким і шовковистим, точнісінько як у його покійної дружини.

 — Гарний будинок! — вона покрутила головою, з цікавістю роздивляючись інтер’єр.  — Ти не проти, якщо я змахну павутину отам у куточку?

Вона взяла з полиці мітелечку, зроблену з різнокольорового пір’я, та змахнула витвір майже невидимого павучка, що, обурений, швидко побіг геть. 

Для цього жінці довелося стати навшпиньки і підняти руки, від чого під сукнею вималювалася така ж ідеальна, як і її обличчя, фігура. Йому здалося, чи справді андроїду зробили більші груди, ніж були у справжньої Еллі? Такий собі бонус від виробника...

Він трохи засоромився цієї думки і опустив очі.

 — Хочеш чаю? — спитав, аби побороти ніяковість.

 — Так, було б чудово. 

Вона знову усміхнулася:

 — Хочеш я зроблю тости з варенням?

Джек терпіти не міг варення, але мусив їсти. Бо було незручно крутити носом перед гостею. Дивно думати про робота, якого він  купив за власні гроші, як про живу людину, але він думав саме так. Треба буде тишком-нишком занести у програму ще свої улюблені страви і те, що він не любить.

 — А ти чому не їси? — спитав він.

 — Мені не потрібно. Я харчуюся від сонечка.

 — Шкода, що не можеш спробувати. Але все справді дуже смачно!

І він героїчно з’їв іще один тост...