Моя люба. Розділ 1

Моя люба

1

Джек сидів перед ноутбуком і  вже другу годину просто дивився на екран, замість того, щоб доводити до пуття інтерв’ю з міністром інформаційних технологій. Робота не клеїлася, в голові був повний вакуум. І хоча він мав великий журналістський досвід та міг написати годящу статтю на будь-яку тему і в будь-яких умовах, нині просто  не міг вийти із ступору, який тривав уже місяць.

Місяць тому померла його дружина Еллі. Хоча медицина останніми роками здійснила значний прорив, і  багато хвороб, які раніше вважалися смертельними, зараз лікувалися прийомом кількох пігулок, перед нещасними випадками людство все ж залишалося безсилим. Аварії, катастрофи, стихійні лиха, терористичні акти і війни — жодні набутки цивілізації не могли припинити існування цих загарбників людських життів.

Літак, на якому летіла Еллі, повертаючись із відрядження до Канади, розбився над океаном, не діставшись до місця призначення якоїсь сотні миль. Ніхто з екіпажу та пасажирів не врятувався. Коли Джек довідався про цю новину,  у його волоссі за одну ніч з’явилася сивина, хоча чоловікові було всього тридцять п’ять років. 

Він цілими днями сидів і дивився в одну точку, а в голові  без кінця крутилися спогади. Ось перше знайомство з молодою студенткою, комплімент, зроблений її неймовірної краси зеленим очам, а вона у відповідь сказала: “Дякую, а ви кумедний”.

Він уже почав працювати в газеті і прийшов до їхнього університету на якесь свято — здається, навчальний заклад мав ювілей, бо біля входу красувалися гірлянди з повітряних кульок. Тоді Джек відчепив одну кульку і простягнув Еллі, а вона написала на ній номер свого телефону. Він носив ту кульку за собою упродовж всього свята, наражаючись на кпини колег із інших газет та телеканалів.

А увечері набрав її номер, і вони проговорили три години. У Еллі був чудовий дар — вона вміла слухати і співпереживати. Недаремно дівчина вчилася на психолога. 

На Джекові вона випробовувала усі тести і методики, які потрібні були для того, щоб написати наукову роботу. А він слухняно підкорявся, коли ж надокучало бути піддослідним кроликом — садовив її в машину, і вони їхали до якогось бару чи в заміський клуб, слухали музику, танцювали, будували плани на майбутнє.

Одружилися вони чудового травневого дня, коли все навколо цвіло. Еллі здавалася такою чарівною у приталеній білій сукні з пишною спідницею. Її світле волосся було укладене в стильну зачіску та прикрашене білими трояндами. Він надягнув їй на палець весільну обручку, і відчув себе найщасливішою людиною у світі. 

Еллі почала працювати шкільним психологом. Вона дуже любила дітей і сама мріяла про малюка. Джек також був не проти. Він зміг придбати невеличкий будинок на околиці міста — хай і не розкішний, проте в чудовому тихому місці, поряд знаходились річка і парк. Еллі тішилася з того, що їхні майбутні діти будуть дихати чистим повітрям та милуватися мальовничим краєвидом із вікна. Вона вже підібрала шпалери для дитячої кімнати і навіть замовила ліжечко для малюка. Джек, правда,  вважав, що купувати речі для дитини заздалегідь не варто. І виявився правим — бо Еллі загинула, так і не встигнувши втілити у життя свій план щодо продовження роду. 

Ліжечко йому довелося повернути назад фірмі, заплативши за зворотнє пересилання. А от шпалери зі смішними зайчиками вже були поклеєні і так гнітюче впливали на нього, що він замкнув ту кімнату на замок і більше туди не заходив.

Він дуже страждав.

Родичі та друзі співчували і обережно стверджували, що час лікує і  він ще знайде хорошу дівчину, що на все воля Божа…

Але Джек знав, що такої, як Еллі, просто більше немає. Він ніколи більше не одружиться, бо  привести в дім, у якому вони збиралися мирно жити до старості, іншу жінку, було б зрадою і не мало б виправдання.

Але все ж він її привів. Точніше, не так. Одного березневого ранку  кур’єр з фірми “Робототехніка” привіз велику картонну коробку, отримав свої чайові і відбув у невідомому напрямку.

А Джек, обережно, немов коробка могла вибухнути у його руках, заніс посилку до вітальні і прямо там, на пухнастому килимі, заходився розпаковувати. Перерізавши нарешті кілометри клейкої стрічки, якою була обмотана коробка, він із хвилюванням підняв кришку — і не зміг втриматися від враженого вигуку. 

У коробці , тихо, немов спляча дитина, лежала точна копія його покійної дружини...