2

 — Доню, ти нічого не забула? — непокоїлася мама, поправляючи їй ретельно вкладену зачіску. — Телефон, гаманець, документи? Антисептик, вологі серветки?

 — Мам, ну я ж не на Північний полюс збираюся, — мляво відбивалася від надмірної опіки Аля. Хоча насправді їй було таки страшнувато. Вона притиснула ліктем сумочку, щільно напаковану усім, що може знадобитися зовні, і, немов космонавт у відкритий космос, зробила крок за ворота свого подвір’я.

Там уже чекало заздалегідь викликане таксі. Тато був зайнятий на роботі, тому й не міг відвезти доньку до Центрального парку, де в кав’ярні і було призначене побачення.

Мама стояла біля воріт і сумно дивилася, як Аля сідає до машини. 

Але дівчині вже не було страшно —  навпаки, цікаво. Вона поглянула на немолодого вже водія, чиє обличчя, згідно правил,  було наполовину прикрите маскою, а він несподівано підморгнув їй.

 — Куди їдемо, красуне?

 — Я… на побачення, — розгубилася вона.

 — До “Чумацького Шляху”, чи що? — усміхнувся таксист, не дивуючись із її розгубленості. Видно, до подібних пасажирів йому було не звикати.

 — Так, а звідки ви знаєте?

Водій завів двигун, і машина плавно рушила з місця. Мама за вікном махала їй рукою.

 — Там гарне місце для побачень, — пояснив таксист. — Я теж колись із майбутньою дружиною в парку познайомився.

 — Правда? — Аля чомусь зраділа. — І вона вам сподобалася?

 — Мені  більше приглянулася її подруга. Така, знаєш, ефектна панночка була, всі чоловіки за нею голови повертали, мов соняхи за сонцем. А Тала, дружина моя, більш скромна, але коли ми з нею розговорилися, то я відчув, що саме вона мені потрібна…

 — А ви що, на побачення утрьох ходили?

 — Та яке там побачення, ми на дискотеці познайомилися. Там купа людей була, не тільки ми троє. А вже потім, пізніше, ходили й на побачення з Талою, не без того..

 — Я теж була на дискотеці, у вірті, — сказала Аля. 

 — У вірті — то не те, — зітхнув таксист. — Мої діти теж хваляться — то на Ібіці були, то в Ріо-де-Жанейро… Але ж насправді вони вдома сиділи…

Аля знизала плечима. Особисто їй удома було краще за все, і та віртуальна дискотека, яку дівчина відвідала, спокусившись рекламною розсилкою на е-мейл, не надто їй сподобалася — людно, гамірно, яскраве світло б’є по очах… Краще вже фільм подивитися з ефектом присутності. Щось миле і старомодне, за романом Джейн Остін, наприклад. Вона не розуміла, чому її батьки з такою ностальгією згадують свої юнацькі походеньки, слухають рок — дивну музику, як на її смак. Але, мабуть, для кожної людини часи її молодості видаються найкращими..

***

 — Все, приїхали, — водій зупинив авто перед красивою стилізованою під середньовічну браму аркою з написом “Центральний міський парк”, обабіч якої росли розкішні трояндові кущі. 

 — Дякую, — Аля за допомогою телефона оплатила послуги таксі і трохи незграбно вибралася з машини. Провела автівку очима. Ой леле, це ж вона тепер сама опинилася посеред незнайомого міста! По шкірі пробігли мурашки, але дівчина тут же взяла себе в руки.

Зрештою, вже не маленька, знає, що робити. Зараз знайде той “Чумацький Шлях”, поговорить із своїм нареченим, вип’є чогось холодненького ( бо від хвилювання аж у роті пересохло), потім викличе таксі — номер є в її контактах — і поїде додому. Тільки і всього! Чого тут боятися!

Зате потім можна буде викласти у соцмережі фотки і похвалитися, що була на побаченні. Дівчата закидають “лайками”, вони таке люблять. Дехто, особливо вигадливий,  навіть стріми знімає,  бо ж реальне побачення буває лише кілька разів у житті. Але вона б ніколи не погодилася вести такий прямий ефір — хай би це навіть і принесло мільйон лайків. Ні, їй на побаченні не потрібні сторонні спостерігачі, що будуть обговорювати кожен її жест чи слово. Вона навіть із нареченим фоткатися не буде. Тільки в парку селфі зробить і все. Ну, і може, сфотографує те, що вони їстимуть-питимуть. А, ще, коли він подарує їй квіти ( бо мама казала, що хлопець дівчині має принести на побачення квіти) треба не забути сфотографуватися з букетом!

Аля підійшла до брами, зупинилася перед нею і зробила кілька фото. Потім, не витримавши, відразу ж виклала найбільш вдалі в Інстаграм, додавши підпис: “Здогадайтеся, що я тут роблю?”

Відразу посипалися “вподобайки” та коментарі. “Ти на побаченні? Круто!” “Покажи свого коханого!” “Вау, приємного вам дозвілля!” — навперебій писали дівчата. Хлопці теж не відставали, змагаючись у дотепності: 

“Якщо кавалер не сподобається, маякни — і я миттю прискочу”, — і все в такому дусі.

Аля пирхнула і сховала телефон. Вона знала, що це всього лиш ігри на публіку, а насправді у всіх є свої ретельно дібрані партнери, і ніхто отак до незнайомої дівчини світ за очі не поїде…

***

Вона неквапливо рушила центральною алеєю парку, з цікавістю роззираючись навсебіч. Часу ще було достатньо, до побачення залишалося двадцять хвилин. Тож можна було помилуватися дбайливо доглянутими деревами і квітами, а ще — зробити пару селфі на  оригінальних лавочках та поряд із фонтаном, з якого били навсебіч струмені води. Біля фонтану їй особливо сподобалося — адже надворі було досить спекотно, а від нього віяло такою свіжістю. Так би тут і сиділа та насолоджувалася краєвидом старої частини міста, що виднівся з-поміж дерев. 

Їй сподобалося, що в парку нікого немає — тихо, чисто, лише співають птахи і жебонить вода в фонтані… У вірті, куди вона часто вибиралася на прогулянки різними визначними місцями, яблуку не було де впасти — там постійно товклася купа людей з усіх куточків світу. А тут, у реалі, виявляється, так добре і затишно… Треба буде частіше навідуватися сюди.

Дівчина дістала телефон і відкрила мапу парку, котру завбачливо скачала з інтернету. Знайшла на ній фонтан, поруч із яким зараз стояла. Так, тепер алея має звернути праворуч, а через триста метрів і буде та сама кав’ярня “Чумацький шлях”. Нічого складного. Була задоволена собою, що  так упевнено почувається зовні.