Ідеальний партнер. Розділ 1

Ідеальний партнер

1

Цього ранку Аля прокинулася раніше звичайного. В домі ще всі спали. Тихо шумів кондиціонер під стелею, у вітальні робот-пилосмок намотував кола по ідеально чистому килимовому покриттю. Як тільки дівчина розплющила очі і поворухнулася, розумний годинник на її руці миттю зреагував та ввімкнув приємну класичну музику, аби забезпечити своїй господині гарний настрій. Дівчина, втім, не поспішала схоплюватися з ліжка. Вона повернула голову до вікна, за яким сонце мерехтіло на яскраво-зеленому листі, та зітхнула. Сьогодні важливий день. Їй доведеться вийти назовні. 

На міських вулицях Аля не бувала вже давно. Єдине — гуляла невеличким заднім двориком їхнього котеджу, де росло кілька дерев та зеленів скромний газон. Втім, цього клаптика живої природи дівчині вистачало, як кажуть, з головою. Адже майже усе її життя проходило в он-лайні, так само як і життя більшості інших дітей і дорослих світу.

Після кількох епідемій дивних хвороб, що виникали одна за одною та забирали багато життів, уряди розвинених країн спромоглися організувати життя своїх мешканців таким чином, що вони і навчалися, й працювали, й вирішували будь-які нагальні потреби дистанційно, не виходячи з дому. Спершу всі вважали, що це тимчасове явище, і зовсім скоро карантин закінчиться. Та минав місяць за місяцем, рік за роком — але нічого не змінювалося. На новинних сайтах увесь час з'являлася тривожна інформація про небезпеки, які чатують на тих, хто виходить назовні. І люди звикли залишатися вдома — а що тут такого, до всього можна звикнути…

Звичайно, представники деяких професій не могли працювати дистанційно, але й  їхнє життя поза домом обмежувалося лише громадським транспортом та місцем роботи, де всі слухняно трималися один від одного на рекомендованій Міністерством здоров'я відстані та відгороджувалися від сторонніх скляними екранами.

Але не можна сказати, що люди від цього страждали, зовсім ні!  Вони спілкувалися з друзями, влаштовували вечірки, розважалися, подорожували… та все це робили он-лайн. Надягаєш на голову спеціальний шолом віртуальної реальності, підключений до комп'ютера чи смартфона — і поринаєш в інший світ, набагато кращий від реального —  недосконалого, з його економічними кризами та політичними катаклізмами, стихійними лихами і воєнними діями…

Зранку займаєшся в віртуальному тренажерному залі під керівництвом популярного тренера, снідаєш у вишуканому ресторані ( хоч насправді ти на своїй скромній кухні наминаєш вівсянку з молоком, проте твій "чарівний шолом" переносить тебе у модний заклад, де ти жваво спілкуєшся з друзями за тарілочкою паельї).

Потім — дистанційне навчання чи праця в офісі. Зручно — не треба ні одягатися згідно дрес-коду, ні робити зачіску та макіяж. Твоя віртуальна копія завжди виглядає найкращим чином. Ти обираєш для неї  вбрання на свій смак  із безлічі запропонованих варіантів, можеш змінити імідж у будь-яку хвилину — з коротко стриженої брюнетки стати, наприклад, блондинкою з кучерями по пояс… От правда, шкода, що інтелектуальні здібності та характер не можна так легко відкоригувати — який ти є в житті, так себе й у вірті поводитимеш.

Увечері, після трудового дня, можна й відпочити — побувати в будь-якому куточку світу — без проблем піднятися на вершину Евересту ( причому з ефектом повної присутності), скупатися в Атлантичному океані, або ж відвідати Віденську оперу — що кому більше до душі. Зовсім недавно з'явилася нова "фішка" — люди за певну плату отримали можливість опинитися в будь-яких фільмах чи телесеріалах у якості їхніх героїв та проживати нібито нове життя, з незабутніми і яскравими емоціями. 

Тож, мабуть, і не дивно, що всі почувалися цілковито щасливими навіть без потреби кудись там ходити, щось робити, вирішувати… Влада все робила за народ, регулярно звітуючись, як під її керівництвом добре та спокійно, і наскільки дистанційне життя вигідніше від реального. А ніхто й не сперечався. 

Дім кожного став його маленькою фортецею. Сюди рідко приходили чужі люди — хіба кур'єри, що розносили замовлення з он-лайн магазинів, чи майстри з ремонту різних систем життєзабезпечення. 

У будь-яких інших випадках спілкування з рідними та друзями обмежувалося віртуальними посиденьками. 

За останні кілька років свого життя Аля лічені рази була зовні, за межами власного подвір'я. Лише коли в чотирнадцять років отримувала паспорт, то довелося вибиратися до міграційної служби, та ще іноді відвідувала лікаря, коли хворіла і виникали питання, які неможливо було вирішити он-лайн. Ну, й цієї весни, коли їй урочисто вручили атестат про закінчення школи. І щоразу місто вона могла бачити хіба з вікна автомобіля, на якому тато підвозив її до місця призначення. Та дівчину особливо й не цікавило, що там діється на вулицях, вона всю дорогу тупилася в екран смартфона, а її вуха були затулені навушниками.

І от сьогодні їй доведеться все-таки вибратися зі своєї "мушлі", як Аля жартома називала їхній ошатний будиночок у передмісті, що і справді чимось нагадував морську скойку. Хотіла вона цього чи ні? Радше, ні. Бо зміни, що мали відбутися у її житті, неодмінно б порушили усталений, звичний режим, сплутали б її щоденні, такі милі серцю ритуали, призвели б до відчуття розгубленості і тривоги.

А дівчина такого не любила. Вона б узагалі ніколи не ходила на ті побачення, якби не наполягання її батьків.

І справді — в країні існувало чітке правило — у вісімнадцять років кожна молода людина має знайти для себе пару. До цього рішення підходили з усією серйозністю — адже свою "половинку" ти будеш потім бачити сім днів на тиждень двадцять чотири години на добу ( ну, за винятком того часу, що проводитимеш он-лайн). Але ж навіть коли ти сидітимеш з шоломом на голові і подумки перебуватимеш десь далеко — твоя фізична оболонка усе одно знаходитиметься поруч із твоїм обранцем чи обраницею. У зв'язку з новітніми тенденціями старі поняття "чоловік" та "дружина" вже відійшли в минуле, а на зміну їм прийшов толерантний вислів "партнер". Отож, дуже важливо, щоб обидва потенційні партнери ідеально підходили один одному.