1. Знайомство з білявкою

Арсен готовий був поклястися, що закохався з першого погляду. В нього одразу ж засвербіло… в самому серці, коли новенька увійшла до аудиторії. А як інакше, коли високий білявий хвостик повністю відкривав тонку шийку, а передні пасма волосся не приховували відкритого усміхненого обличчя красуні і її великі сині очі.

Новеньку звали Дашею і, коли щелепа найкращого друга поряд відвисла ледь не до парти, Арсен зрозумів, що ця дівчина може стати справжньою бідою.

Даша безтурботно привіталася з усіма, всміхнулася старуватому лектору Прогозіну, що, о диво, всміхнувся у відповідь, змахнула блондинистим хвостиком і одразу ж знайшла собі компанію в першому ряді поряд зі старостою.

У Арсена підскочив пульс, коли він мимохідь піймав погляд блонді, що одразу ж байдуже відвернулася. Це не дуже сподобалося, та нехай. На перший раз він пробачить! 

Стас поряд все ж підійняв щелепу, награно допомігши собі пальцями, й тихенько присвиснув.

— Чуваче, ти це бачив? Новенька тільки що закидала мене двозначними поглядами!

— Та видно, що тебе ними ледь не знесло під парту, але ні, “чуваче”, я перший її помітив!

Арсен зі Стасом дружили з дитячого садочку, і з того ж часу конкурували між собою. Це стосувалося ігор, спорту й досягнень у навчанні, та ніколи дівчат, бо запасти на одну дівку справжнє табу для чоловічої дружби! Проте обидва розуміли, що цього разу ніхто не відступиться.

— Ти не в її смаку, Арсе, вона ж не фарбується. Навряд дівчата у захваті, коли на хлопцеві косметики більше, ніж на них самих.

Арсен лише усміхнувся. Він підфарбовував завитки, що у творчому безладі спадали на чоло, як то зараз було модно, і мав такі густі й довгі вії, якими справді могли похвастатися далеко не всі дівчата, навіть нафарбовані.

— На перший погляд, нашу Дашу чоловіча краса не надто бентежить. Мабуть, тому ти думаєш, що маєш шанс, Стасику!

Підколи продовжувалися, як і пара Прогозіна, що раптом виріс над головами хлопців.

— Сьогодні після лекцій не завадило б прибрати в кабінеті. І помийте Борю, йому б скинути пил зі своїх стареньких кісток!

Боря був гордістю університету й улюбленцем студентів, бо не раз приймав участь у їх безневинних і не дуже жартах, а тому кістки Борі часто доводилося чистити. От цього ніхто не любив робити… Скелет так вирячав порожні очиці, ніби збирався залити в рота кожному, хто підійде, того смердючого розчину, яким треба було відтирати дивної природи плями.

Арсен скрипнув зубами та лише кивнув головою. Він був сином ректора і мало хто з викладачів хотів мати з ним справу. Лише цей термінатор на мінімалках раз у раз давав прочуханки. Щоб йому… жилося добре! Стас же навіть вухом не повів. Він завжди сприймав покарання як щось звичайне і, страшно казати, справедливе…

День пройшов швидко, а з новенькою поговорити так і не вдалося нікому з хлопців. Тільки но хтось з них збирався підійти, як Даша байдуже відверталася чи кудись зникала, а то й зовсім не звертала уваги. Було одразу ясно, що дівчина набиває собі ціну. Так навіть цікавіше! Ще б вирішити, хто з нею зустрічатися буде…

— Потримай голову! — несподівано кинув Арсен Стасу й вручив йому зубатий усміхнений череп. Доки друг відвернувся, парубок навіть встиг стягнути його картуза й начепити на лоба скелету.

— А Боря сьогодні у доброму гуморі!

Стас повернув на місце улюблену кепку й протер рукавом лисе чоло в руках. Навіть дмухнув, прибираючи невидимий пил.

— Ти його ще поцілуй!

— Арсе, ти знаєш, я тепер лише одну дівчину цілуватиму!

Погляд Стаса зробився таким замріяним, що другу захотілося стукнути його по носі, аби й думати припинив.

— Пф… І це твоя мамця? Не розумію, чому тут радіти!

Голова Борьки вишкірилася ще більше.

— Диви, хоч комусь твої жарти видаються смішними!

Арсен кинув смердючу ганчірку у відро і стягнув хірургічні рукавиці. Ледь відтер яскраву оранжеву пляму з лівої плечової кістки. А про пляму на тазу взагалі старався не згадувати. Комарі б покусали тих першокурсників, які обмазали скелет шоколадом! Принаймні, парубок мав великі надії, що то шоколад…

— Або ж просто насміхається з нас, йолопів, що ніяк не поділимо дівку. Коли таке було?

Стас знизав плечима й всівся на викладацький стіл.

— Я не відступлю, Арсе! Не цього разу. Від її погляду в мене сироти аж під шкірою.

— Ага… Я теж ніяк не забуду її глибоких, хм, синіх очей!

— Типу я не знаю, що глибокий, ти тільки виріз у футболці запамʼятати можеш…

Голова Борьки полетіла в Арсена, а той легко її упіймав. Здалося, що череп йому підморгує.

— А в тебе кожного разу любов до спільного надгробку, але ні одна дівчина ще не отримала честі вписати поряд своє імʼя!

Стас знову лише знизав плечима. Його торкало так, що гуділи руки від бажання доторкнутися, та все це швидко минало.

— І що робити будемо?

— А давай парі?

— Що?

Парубок навіть зі столу зліз. Парі було для них звичним ділом, та не на дівчат же!

— З ким першим Дашка погодиться піти на побачення, то й і виграв! Лузер підтискає хвостика під сідниці й не підкочує до неї більше свої… булки!

— Парі на дівчину? Чи не занадто?

— Я пропоную використовувати всю артилерію в нашому доступі, аби завоювати новеньку. Можна навіть розпускати руки, але не більше трьох поцілунків! І той, з ким вона піде на побачення, тобто я, отримає дівчину і славу, а лузер, не будемо тикати пальцями, не заважатиме, а на доданок ще й помиє автівку переможця. Такий собі урок… А що пропонуєш ти? Бігати за нею удвох до кінця днів?

Стас лише знизав плечима. Ідея йому не дуже подобалась, та відступати він не хотів. Не в його характері було відступати!

Отож парубки вдарили по рукам і посміюючись потягли скелет до виходу з кабінету. Борьці саме час було осісти у жіночих душових. Ніхто з них так і не помітив задумливий синій погляд, нахмурене чоло і як махнув за мить у дверях блондинистий хвостик.