Глава 23. Перший виїзд

— Ну що, ти готова?

Максим закрив ноутбук і взяв зі столу ключі від машини. Марта ще раз глянула на сторінку Instagram і лише похитала головою.

— Ні.

— Чого?

— Бо після того, що я щойно побачила, мені треба хоча б годину, щоб морально оговтатись.

Тарас, який саме зробив ковток кави, ледь не вдавився.

— Макс, я її вже люблю.

— Тарас! — Максим кинув на друга невдоволений погляд і ледь стримався щоб не нахамити Тарасу.

— Що? Я ж не в тому сенсі. Просто вона сказала вголос те, про що я тобі вже рік говорю.

Марта винувато всміхнулася.

— Вибачте... Я не хотіла нікого образити.

Тарас лише махнув рукою.

— Та перестань. Якби ти зараз сказала, що в нас усе ідеально, я б вирішив, що тебе підкупили.

Максим фиркнув.

— Клас. Дякую за підтримку.

— Завжди, друже.

— Зрадник.

— Зате чесний.

Хлопці переглянулися і розсміялися.

Марта мовчки спостерігала за ними.

"Дивні вони. Але такий друг не здатний на підлість" — майнула думка.

В університеті Максим завжди здавався холодним, трохи зверхнім. Таким, що дивиться на всіх згори.

А тут... Тут він був зовсім інший. Сміявся підколював друзів. Спокійно сприймав жарти на свою адресу.

І це трохи... збивало її з пантелику.

— Марто.

Вона здригнулася.

— А?

— Поїхали.

— Куди?

— До клієнта.

— Прямо зараз?

— Ну так.

— Але...-вона розгублено розвела руками.

— Я ж нічого не знаю.

— Саме тому й їдеш.

— Максим...

— Що?

— Я навіть не знаю, що мені робити.

Він кілька секунд дивився на неї, ніби не міг зрозуміти, чому вона так хвилюється.

Потім трохи м'якше сказав:

— Тобі не треба сьогодні нікого рятувати.Просто дивись, слухай, став запитання. І подумай, що можна показати людям, щоб вони побачили нас такими, якими ми є.

Марта мовчки кивнула.Ці слова чомусь трохи її заспокоїли. За п'ять хвилин вони вже спускалися сходами. Максим ішов попереду, на ходу відповідаючи на дзвінок.

— Так, Іване, ми вже виїжджаємо... Ні, хвилин за двадцять будемо... Та не хвилюйтесь, усе зробимо... Добре, до зустрічі.

Він сховав телефон у кишеню.

— Клієнт?

— Ага.

— Великий?

— Кафе.

— І що ви там будете встановлювати?

— Нові каси, програму для обліку й складський модуль.

Марта насупилася.

— Я половини слів не зрозуміла.

Максим усміхнувся.

— Не страшно. Я теж колись нічого не розумів.

— А зараз?

— Зараз уже роблю розумний вигляд.

Вона засміялася.

— Брехун.

— Трошки.

Вийшовши на вулицю, Максим клацнув брелоком.

Неподалік мигнули фари   авто. Він як справжній джентельмен відкрив перед  Мартою двері і кивнув щоб та сідала. Сівши в авто  Марта усміхнулась і Макс зразу це помітив:

-Чому ти усміхаєшся?

-Я чомусь завжди думала що мажори, по типу тебе, вибирають якісь спортивні  машини...

-І давно ти думаєш що я мажор?

-З першого дня нашої зустрічі, але  ти з кожним днем мене переконуєш в протилежному. І це приємно дивує.

Максим задумався над словами Марти.  Така відвертість його здивувала, тепер він на всі сто був впевнений що не помилився в Марті.