Глава 22. Катастрофа на ім'я Instagram

— Ходімо, покажу твоє робоче місце.

Максим упевнено рушив коридором.

Марта мовчки пішла слідом.

Офіс був невеликий, але дуже затишний. Великі вікна які давали багато світла, на кожному із столів була жива зелень у горщиках. Вони підійшли до столу біля великого вікна. На столі стояв новенький ноутбук, блокнот, ручка, невелика лампа і чашка з написом:

"Не чіпати. Тут працює геній."

Марта підняла чашку й засміялася.

— Це ти про себе?

— Ні.

— А про кого?

— Побачимо через місяць. Може, про тебе.

Вона фиркнула.

— Самовпевнений.

— Є трохи.

Максим відкрив ноутбук.

— Ну що... почнемо.

Він кілька разів натиснув мишкою.

Повернув екран до Марти.

— Ось це наша сторінка .

Вона уважно подивилася. Instagram компанії.  На аватарці якісь деталі до компютера.Три фотографії і якісь одноманітні дописи. Один із постів був опублікований ще сім місяців тому.Наступний — майже рік тому. На останньому фото якийсь комп'ютерний сервер стояв у погано освітленій кімнаті.Підпис голосив:

"Встановили обладнання. Працюємо якісно."

Марта мовчала не просто довго в дуже довго.

Максим вже почав нервувати.

— Ну що скажеш?

Вона ще раз гортнула сторінку.

Потім повільно закрила ноутбук.

Підняла очі на Максима.

— Тільки чесно?

— Ну...-Марта подумала як би коректніше сказати.А потім вирішила все казати як є.-  Це просто жах.

Максим скривився.

— Невже настількивсе погано?

— Ні.

— Ну от бачиш я не настільки безнадійний.

— Насправді ще гірше.

У цей момент повз проходив Тарас із чашкою кави.Почув останню фразу й завмер.

— О, почалося...-з сарказмом відповів Макс

Він сперся плечем об дверний отвір і з цікавістю подивився на Марту.

— Ну, давай. Мені теж цікаво.

Марта глибоко вдихнула.

— Ви хочете, щоб я сказала чесно?

Максим і Тарас одночасно кивнули.

— Добре.

Вона знову відкрила сторінку.

— Перше. Якщо я не знаю вашу компанію, то після цієї сторінки я навіть не зрозумію, чим ви займаєтеся.

Тарас мовчки кивнув.

— Друге. Тут немає людей, в лише одні комп'ютери. Якісь дроти. Одні коробки. Люди купують не сервери. Люди купують довіру.

Максим уже уважно слухав. Без жартів. Лице було серйозне і не читалися емоції взагалі.

— Третє. Хто  це фотографував?

Максим несміливо підняв руку.

— Я...

Марта подивилася на нього ,потім знову на фотографію.

— Максим...-в її інтонації читалось розчарування.

— Що?

— У тебе руки трусилися?

Тарас пирснув зі сміху. Максим образливо насупився.

— Ні.

— А чого тоді половина фото крива?

— Бо клієнт поспішав.

— А про світло ти мабуть не чув? 

— Яке світло?

Марта театрально прикрила обличчя долонею.

— Господи...

Тарас уже сміявся вголос.

— Максе, я ж казав, що нам потрібна людина, яка врятує наші соцмережі.

— Зараз ще й мене врятовувати доведеться, — буркнув Максим.

Марта відсунула ноутбук і сперлася ліктями на стіл.

— Добре. Без паніки. Все можна виправити.

— Справді?

— Авжеж, але доведеться почати майже з нуля.

— Наскільки з нуля?

Вона усміхнулася.

Так хитро, що Максимові вже стало трохи страшно.

— Логотип лишаємо.

— Уже добре.

— Все інше...-Вона зробила драматичну паузу.— У смітник.

У кабінеті запала тиша. Максим дивився на неї кілька секунд. Потім важко видихнув.

— От чесно...

— Що?

— Я ж знав, що ти скажеш саме це. І все одно показав.  Бо хотів почути правду.

Марта вперше уважно подивилася на нього. По його обличчю було видно що він не насміхається, і що саме головне, не ображається , а справді слухає.

І тут Марта вирішила сказати так як думає без прикрас:

— Тоді слухай далі. Якщо хочеш, щоб люди зверталися саме до вас, вони мають побачити не комп'ютери.Вони мають побачити команду. Тебе. Тараса. Хлопців. Майже весь процес роботи. Реальних клієнтів. Їхні відгуки. Можливо їхні емоції. І тоді люди почнуть довіряти.

Коли Марта завершила свою думку  у кабінеті стало тихо. Максим і Тарас переглянулися.

Першим заговорив Тарас.

— Максе...

— Що?

— Здається...

— Що?

— Ми щойно найняли дуже правильну людину.

Максим усміхнувся, ледь помітно, краєчком губ , але Марта це помітила

В Максим саме в ту секунду зрозумів, що ця вперта дівчина переверне не лише сторінку компанії , а і його життя вже не буде таким як колись.