Глава 18. Умови

Марта ще кілька секунд дивилася на складений аркуш у своїх руках.

Ніби він міг вибухнути або змінити її життя.

Хоча... останнє, мабуть, було ближчим до правди.

— Ну? — тихо запитав Максим.

— Це що?

— Відкрий і прочитай.

— Може, ти спочатку поясниш?

— Ні.

Він ледь усміхнувся.

— Спочатку прочитай.

Марта важко видихнула, повільно розгорнула аркуш.

Її очі швидко пробіглися по перших рядках. На її обличчі було здивування .

— Трудовий договір?

Вона підняла на нього свій погляд.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Ти... знущаєшся?

— А що схоже?

Марта ще раз подивилася на папір.

Усе було акуратно надруковано по пунктах.

Без жодних жартів.

Тимчасовий трудовий договір.

Термін — три місяці.

Посада — особиста помічниця керівника.

Оплата...

Вона ковтнула.

І перечитала цифру ще раз.

Потім ще.

— Максиме...

Її голос став тихим.

— Це якась помилка.

— Ні.

— Тут зарплата більша, ніж люди за пів року отримують.

— Знаю.

— Це ненормально.

— Для моєї компанії — нормально, і до того ж ти будеш виконувати більший об'єм роботи ніж інші люди.

— Тобто на що ти натякаєш???- в голові у Марти промайнула думка що Максим хоче від неї якихось інтимних послуг. І різко випалила- Спати я з тобою не буду. Тому ні.

-Ну це вже за твоїм бажанням. В взагалі там чітко вказані всі твої обов'язки. Прочитай до кінця.

Марта склала папір і тицьнула  йому в груди.

Він навіть не поворухнувся.

— Забери.

— Не хочу.

— Максиме!

— Нехай буде в тебе.

Марта вже починала злитися.

— Ти думаєш, я дурна?

— Ні.

— Думаєш, я не розумію, що це все через бабусю?

— Розумієш.

— То навіщо цей цирк із договором?

Максим уперше за всю розмову став абсолютно серйозним.

— Бо я знав, що інакше ти не погодишся.

Марта мовчала.

— Якби я просто дав тобі гроші...

— Я б не взяла.

— Саме так.

— І зараз не візьму.

— Це не просто гроші.

— А що?

— Заробітна плата.

Вона нервово засміялася.

— За три місяці?

— Так.

— За три місяці роботи ти готовий заплатити стільки?

— Готовий.

— Чому?

Максим опустив погляд.

На кілька секунд запала тиша.

Потім він тихо відповів:

— Бо мені потрібна людина, якій я можу довіряти.

Марта скептично пирхнула.

— Серйозно?

— Так.

— Ми ж навіть нормально не спілкуємося.

—  В цьому і суть . Людина яка все каже в очі не буде плести якісь інтриги за спиною і ще ти чесна, в тебе є принципи яким ти не зраджуєш.

— І вперта.

— Дуже.

— Постійно сперечаюся.

— Це теж правда.

— І можу послати тебе куди подалі.

Максим не стримав усмішки.

— Уже кілька разів посилала.

— То чому саме я?

Він подивився їй просто в очі.

— Бо всі інші сказали б мені те, що я хочу почути.

А ти скажеш правду. Навіть якщо вона мені не сподобається.

Марта несподівано розгубилася.

Такого вона не чекала.

Уперше за весь час Максим зробив їй комплімент.

Не зовнішності.Не характеру.А тому, ким вона була. І саме це чомусь зачепило сильніше за будь-які красиві слова.

— Але...

— Дослухай.

Максим зробив крок ближче.

Говорив спокійно без будь якого тиску.

— Три місяці ти працюєш зі мною.Допомагаєш із документами. Ведеш записи клієнтів, домовляєшся про зустрічі.Розбираєшся з паперами, які я ненавиджу.І отримуєш за це зарплату.Офіційно.З договором.З усіма документами. Ніяких боргів. Ніяких подачок. Ніякої жалості. Тільки робота зі мною.

Марта мовчала. У голові все змішалося.

Це звучало... правильно.

Але вона все одно відчувала підступ.

— Чому мені здається, що ти щось недоговорюєш?

Максим ледь усміхнувся.

— Бо знаєш мене.

— От бачиш.

— Є одна умова.

— Я так і знала.

Вона схрестила руки.

— Кажи.

Він кілька секунд мовчав.

Наче сам вагався.

— Якщо підписуєш договір...

Вона уважно дивилася на нього.

— ...то найближчі три місяці не сперечаєшся зі мною через кожну дрібницю.

Марта фиркнула.

— Це неможливо.

— Можливо.

— Ні.

— Спробуємо.

— Максим...

— І ще...

Вона примружила очі.

— Що ще?

— Хоч іноді довіряй мені.

Після цих слів між ними запала тиша.

Така незручна.

Така чесна.

Марта опустила погляд на договір.

Потім знову на Максима.

Вона розуміла, що якщо зараз погодиться, її життя зміниться.

А якщо ні...

То, можливо, вона втратить найдорожчу людину.

І вперше за багато років Марта не знала, яке рішення буде правильним.

-А як же бабуся їй буде потрібний догляд перший час? І взагалі це все занадто серйозно.... а якщо я не справлюсь?

-Марто ти не про те зараз думаєш. Для твоєї бабусі найкраще бути під доглядом спеціалістів і пройти реабілітацію після операції в  профільному санаторії . Ти будеш працювати а на вихідних зможеш до неї їздити ,пощастило що саме такий є неподалік нашого міста.

Марта все ще сумнівалась  і тому попросила подумати до ранку. Макс не заперечував тому що знав що Марта погодиться заради рідної людини.