Глава 13. Щось не так

Максим сидів на останній парі й уже хвилин десять дивився в одну точку.

Точніше — на порожнє місце біля вікна.

На місце Марти.

І це починало його дратувати.

Не тому, що її не було.

А тому, що він постійно ловив себе на думці про це.

— Ти зараз дірку в парті пропалиш.

Тихо сказав Андрій.

— Відстань.

— Сам відстань.

— Я серйозно.

— Я теж.

Андрій покрутив ручку в пальцях і хитро примружився.

— Третій день.

— Що третій день?

— Її нема.

Максим важко зітхнув.

— І що?

— І нічого.

— От і мовчи.

— Не можу.

— Чому?

— Бо ти нервуєш.

— Не нервую.

— Нервуєш.

— Не нервую.

— Макс, ти кожні дві хвилини дивишся на її місце.

Максим закотив очі.

Але сперечатися не став.

Бо Андрій, як завжди, був частково правий.

І це дратувало ще більше.

Першого дня він подумав, що Марта просто вирішила прогуляти пари.

Другого дня — що, можливо, захворіла.

На третій день почало з'являтися якесь дивне відчуття тривоги.

Наче щось сталося.

Наче щось було не так.

І це відчуття не відпускало.

Після пар Максим вийшов у коридор.

Навколо шуміли студенти.

Хтось поспішав додому.

Хтось домовлявся про зустріч.

Хтось фотографувався біля стенду університету.

Звичайний день.

Тільки для нього чомусь усе здавалося якимось не таким.

Він дістав телефон.

Знову відкрив чат із Мартою.

Одне повідомлення.

Без відповіді.

Відправлене вчора.

"Ти другий день не з'являєшся в універі. Щось сталося?"

Прочитано навіть не було.

І це вже зовсім не схоже на неї.

Зазвичай вона відповіла б.

Навіть якщо коротко.

Навіть якщо написала б щось на кшталт:

"Не твоя справа."

Але відповіла б.

— Ти зараз їй дзвонити будеш?

Пролунав голос позаду.

Максим озирнувся.

Олеся.

Вона стояла біля шафок і дивилася на нього зовсім не так, як зазвичай.

Без усмішки.

Без жартів.

Серйозно.

Занадто серйозно.

— А що?

Запитав він.

І раптом відчув, як усередині все напружилося.

— Щось сталося?

Олеся кілька секунд мовчала.

Наче вирішувала, чи варто говорити.

Потім важко видихнула.

— З її бабусею біда.

Максим завмер.

— Що означає "біда"?

— Її забрала швидка.

— Коли?

— Кілька днів тому.

— Чому я нічого не знаю?

— Бо це не твоє життя, Максиме.

Відповідь прозвучала різкіше, ніж він очікував.

Але образитися не вийшло.

Бо в голові вже крутилися зовсім інші думки.

Швидка.

Лікарня.

Бабуся.

— Вона зараз у лікарні?

Тихо запитав він.

— Так.

— Серйозно все?

Олеся опустила очі.

І цього було достатньо.

Максим провів рукою по потилиці.

Всередині раптом стало важко.

Неприємно.

Наче він проковтнув камінь.

Він знав цей стан.

Так почуваєшся, коли хочеш допомогти, але не знаєш як.

— Що кажуть лікарі?

Олеся сіла на підвіконня.

Виглядала вона втомленою.

Наче сама кілька ночей не спала.

— Потрібна операція.

— І?

— Дуже дорога.

Максим мовчав.

— Наскільки дорога?

Олеся назвала суму.

І навіть він на секунду застиг.

Не тому, що для його родини це були космічні гроші.

А тому, що для звичайної студентки це була катастрофа.

Перед очима раптом виникла Марта.

Уперта.

Горда.

Завжди готова сперечатися.

І чомусь зовсім не хотілося уявляти її заплаканою.

— Вона сама?

Запитав він.

— Практично.

— Родичі?

— Немає.

— Взагалі?

— Після смерті батьків залишилася тільки бабуся.

І ось тут щось боляче кольнуло всередині.

По-справжньому.Без жартів.Без підколів.

Без звичних масок.Максим відвернувся до вікна.

На вулиці починався дощ.По склу повільно покотилися перші краплі.

Люди поспішали під навіси.Хтось розкривав парасольку.Хтось біг до машини.А він раптом подумав про Марту.Про те, що вона зараз, мабуть, сидить десь у лікарняному коридорі.

Сама.

Налякана.Виснажена.І вперше за весь час йому захотілося не сперечатися з нею.Не дражнити.Не злити.А просто бути поруч.Хоча б трохи.

— У якій вона лікарні?

Запитав він.

Олеся підняла на нього погляд.І в її очах промайнуло здивування.Наче вона вперше бачила його таким. Серйозним. Справжнім. Без звичної посмішки.

— Максиме...

— Просто скажи.

Олеся кілька секунд мовчала.Потім назвала лікарню. І саме в ту мить Максим ще не знав, що вже за кілька годин побачить Марту зовсім іншою.Не впертою. Не злою. Не сміливою.А розгубленою дівчиною, яка відчайдушно намагається врятувати найдорожчу людину у своєму житті.