Глава 9. Один крок вперед, два назад

Після тієї розмови в коридорі Марта сама себе не впізнавала.
Не те щоб вона раптом почала думати про Максима день і ніч.
Ні.
Але тепер, коли бачила його в університеті, вже не хотілося автоматично закочувати очі.
І це дратувало.
Дуже.
Бо вона звикла вважати його самозакоханим придурком.
А тепер у цій картинці з'явилася тріщина.
— Ти сьогодні якась задумана.
Олеся поставила перед нею стаканчик кави і сіла поруч.
— Просто не виспалася.
— Щось мало віриться.
— Чого це?
— Бо коли ти не висипаєшся, то зла. А сьогодні ти просто дивна.
— Дякую.
— Завжди будь ласка.
Марта усміхнулася.
І саме в цей момент двері аудиторії відчинилися.
Зайшов Максим.
Разом з Андрієм.
І ще з якоюсь дівчиною.
Високою.
Дуже красивою.
Довге світле волосся.
Ідеальний макіяж.
Дорогий одяг.
Вона тримала Максима під руку так, ніби це було найприродніше у світі.
Усміхалася.
Щось йому розповідала.
А він...
Не відходив.
— Ооо...
Протягнула Олеся.
— Що?
— Тільки не кажи, що ти не знаєш, хто це.
— Не знаю.
— Це Влада.
— І?
— Колишня Максима.
Марта відчула дивне неприємне відчуття.
Наче всередині щось кольнуло.
Дрібниця.
Але неприємна.
— Мені яка різниця?
Швидко відповіла вона.
— Ага.
— Серйозно.
— Я нічого не казала.
— Але подумала.
— Подумала.
Олеся засміялася.
Максим саме в цей момент підняв голову.
І побачив Марту.
Їхні погляди зустрілися лише на секунду.
Але цього вистачило.
Бо він усміхнувся.
І махнув рукою.
Наче нічого особливого.
Наче між ними не було ні сварок, ні дивної розмови кілька днів тому.
І саме це чомусь розізлило Марту.
— О, дивись.
Сказала вона Олесі.
— Що?
— Він знову думає, що весь світ крутиться навколо нього.
— Марто...
— Що?
— Ти ревнуєш?
— Ти при своєму розумі?
— Ну тоді чого ти така зла?
— Бо він мене бісить.
— Старі пісні.
Марта хотіла відповісти.
Але не встигла.
Бо Влада раптом голосно сказала:
— Максе, а це хто?
І подивилася прямо на неї.
Максим навіть не зрозумів, що зараз буде.
— Хто?
— Оця дівчина.
Марта відчула, як усередині все напружилося.
Вона ненавиділа такі ситуації.
— Марта.
Спокійно відповів Максим.
— Ааа...
Протягнула Влада.
— Це та сама?
Тиша.
— Яка "та сама"?
Запитала Марта.
Влада усміхнулася.
Так солодко, що аж зуби звела оскома.
— Та, про яку Максим останнім часом постійно говорить.
Олеся різко повернула голову до Марти.
Андрій тихо прошепотів:
— Ой-йой...
Максим закрив очі.
На секунду.
Бо вже знав, що зараз буде катастрофа.
— Я не...
Почав він.
Але Марта його перебила.
— Не хвилюйся.Я навіть не здивована.
Її голос був спокійним.
Занадто спокійним.
— Марто...
Сказав Максим.
— Що?
— Це не те, що ти думаєш.
— А мені байдуже.
— Неправда.
— Правда.
Вона різко встала.
Схопила сумку.
— Гарного дня всім.
І вийшла з аудиторії.
Максим дивився їй услід.
І вперше за довгий час відчув справжнє роздратування.
Не на неї.
На себе.
Бо кілька днів тому він нарешті зробив крок уперед.
А зараз усе знову полетіло шкереберть.
І найгірше було те, що він навіть не знав, чому його це так зачепило.