Розділ 16

Маркіян чудово пам'ятав той день, коли вперше закохався по - справжньому . То було два місяці тому. Тоді Альбіна здавалася йому особливою. Не схожою на всіх інших дівчат. Найкращою людиною на цій Землі. Однак, цей світ його поступово зламав. Відчайдушно перетворюючи на безлику реальність.

"Мегаполіс гріхів". — щойно  промайнуло в  голові одинадцятикласника.

Той одвічний крик ще й досі  роздирав свідомість на дрыбны шматки вбиваючи туди заіржавілі  цвяхи. Отаке воно місто великих можливостей.  Однією рукою карає, а іншою  дарує так звану милість. е. Якась несамовита туга поселилася в його душі після розриву з Інгрід, бо хлопець дійсно  кохав її. 

— Мені здається, що я давно вже втратив себе справжнього. — говорить Маркіян шукаючи очима свою улюблену гітару. 

Це музика створила йому крила. Надихнула на щось більше, ніж звичайна пристрасть. Почуття, яких не має все однро рано чи пізно  вбивають перетворюючи  життя на пекельні муки. 

— Марку, якийсь ти напружений. — говорить Роман  сідаючи навпроти. 

Останніх три тижні він був сам не свій, бо постійно думав над словами Поліни. Якось не склалося в нього з Авраменко. Тим паче, після зізнання доньки продюсера Адаменка.

— Хвилююся трохи. — Островський плавно переводить свій погляд на Дениса й Даніеля. 

Це кохання робить його слабким. Відбирає можливість нормально дихати. Ще й Інгрід ніяк не заспокоїться шукаючи проблеми там, де їх не існує. Раптом Марк помічає  знайомий силует у вікні.  То сестричка Корбут  стоїть вдалині. 

— Я тебе знищу. Виродок!". — шепоче чорнява прямуючи до невеликого фуршетного столу. 

Це лише зовні вона нагадує  скромну овечку.  Насправді  там палає вогонь. Душа вже  давно згоріла, а серце міцно вросло в чорняві тернові гілки.

— Марку, щось не так? — запитує Денисюк.

Ще таким наляканим  він свого друга ніколи не бачив. Шатен підходить трохи ближче. То Яна зиркає на нього своїми бездонними, як море очиськами. 

—  Якась дивачка. — тихо  промовляє  Марк опускаючи штори донизу. 

"Поглянь у вічі смерті" —   промовляє його  внутрішній голос. 

Бачиш розпач? Там за софітами  камер причаїлось  справжнє життя. Маркіян довго стояв на сходах дивившись на засмучену Інгрід.

— Пробач. — говорить русява. 

Ніби, це щось змінить?  Або змусить забути минуле перекреслюючи його безліч разів. 

— Інрід, забирайся. — благає Гриценко вказуючи дівчині на двері. 

Хлопець прекрасно розумів психологічний стан Юлі та Насті, бо на кожен здатний витримувати таке. Однак, наївні витівки їхньої подруги вже переходили всі межі. 

— То це початок кінця? — запитує Островський намагаючись втекти від самого себе.

Цікава річ доля. Сьогодні ти король, а завтра вже ні. І багатотисячне військо не допоможе. Бо то фінальна битва, де правила диктує один тільки Бог. 

— Ніколи.  — відповідає білявий  відштовхуючи її від себе. 

Дівчина вже давно зробила свій вибір. Промінявши його почуття на  примарну славу.  То популярність це єдине, що хвилювало Багінську?  Робило її дійсно щасливою?!

— Хлопці, я не хочу  більше бачити цю зрадницю. — відповідає Маркіян. 

Відтепер це суто чоловіча територія. Єдине місце, де можна так сильно не прикидатися приміряючи на себе різні ролі. Вечірка була в самому розпалі. Десь через півгодини  вже почали прибувати всі інші. 

— Добре, Марку, як скажеш. — шепоче Роман проганяючи Багінську геть.

Настя та Юля мерщій біжать за нею зникаючи  в сутінках ночі. Це лише початок. Далі буде ще гірше, бо Інгрід то вже  давно пройдений епап. 

Минає ще сорок хвилин.  Здивований Влад  прямує до величезного саду де зовсім нікого не було.  
Макс наздоганяє його вже біля фонтану пропонуючи трохи випити апельсинового соку. Тим часом Станіслав навідріз відмовляється навіть переступати поріг цього  дому. 

— Мені страшно. — говорить Альбіна тримаючи в руках  невеликий мікрофон.

Лисенко намагається її заспокоїти.  Якось відволікти від поганих думок. Так минає ще десять хвилин. За цей час до вілли Островських вже встигли завітати Огнієвський, Гордієнко, Зінкевич й Афанасенко. Всі четверо зовсім випадково стали свідками розмови Стаса й тієї ненависної Корбут.

— Алю, я зачекаю на тебе в машині. — говорить старшокласник проводжаючи її до хвіртки.

Це зовсім не спободобалося друзям Стаса. Костя наказує його зачекати деінде, поки він  вмовлятиме Стаса до них приєднатися. Десь через секунд тридцять Ліза забирає Уляну й Вадима ведучи  їх до величезного танцполу в центрі літньої тераси. 

— Друже, ходімо.  Чого стоїш? — запитує  його Огнієвський.

Чорнявий якраз встиг налаштувати мікрофон Альбіни. Зробити це до того, як Огнієвський щось запідозрить.

— Ти ж знаєш, як я ставлюсь до цих Островських. — відповідає хлопець ховаючи ключі від машини до карману свого піджака. 

Стас просить Корбут нікому не розповідати про цю розмову. Навіть не намагатися якось вивести дружків Островського на чисту воду. В будь - якій ситуації зберігати спокій. І діяти виключно в інтересах поліції. Постоявши ще трохи на вулиці вони прямують невеликою стежкою до заднього двору. 

— Любі друзі, прошу бурхливими оплесками привітати Банду. — говорить Дмитро запрошуючи на сцену чотирьох своїх  однокласників. 

Першим до мікрофону підходить Маркіян, поки його друзі займаються налаштуванням всіх інструментів. Його очі блукають в пошуках правди. Відповідей на всі свої запитання. Тим часом Яна пильно стежить за своєю сестрою, яка очей не зводить з того  Маркіяна. 

— Не відпущу.— кричить чорнява ловлячи Альбіну за руку. 

Між дівчатами одразу виникає суперечка.  І поки вони з'ясовують  стосунки група Островського розпочинає свій виступ. Поліна швидко надсилає відеозвіт батьку.  Весь цей час Дмитро стоїть поруч пильно стежачи за рештою учнів з  того клятого Вівату. Для них це останній шанс, аби заявити про себе. Довести цим мажорам, що не весь світ обертається лише навколо них.