Розділ 14

Ранок. О пів на дев'яту. Учні вже давно розійшлися по своїх норах. Марія Тарасівна  Пилипенко виходить з вчительської та прямує до кабінету української мови та літератури.  Жінка просить старосту класу роздати всім підручники. Станіслав піднімається зі свого місця та прямує до невеликого столу.

— Сьогодні напишите твір - роздум на тему: "Людина біжить над прірвою". Бажаю успіху. — вчителька відкриває навчальний план, аби записати тему уроку.

Марія Тарасівна цінувала в своїх учнях вміння чітко та лаконічно висловлювати власні думки. Однак, ці багатії не звертали уваги на старання педагога зробити  цей світ трохи кращим. Жінка не покидала марних надій на те, що література колись допоможе  їм відкрити друге дихання. Та, де там. Вона  вже п'ять років працювала  в цій школі, проте  переможців міжнародних  олімпіад з можна було на пальцях порахувати.

— Іван Багряний легенда XX століття. Він визначна особистість в осередку письменницької діаспори. — Альбіна перед тим, як говорити підняла руку. 

Дівчина обожнювала читати. Загалом навчання давалося їй легко. Чого не скажеш про деяких одинадцятикласників. От до прикладу Інгрід. Література для неї зовсім нічого не означала. Навіть поезію  свого однокласника Зарудняка Багінська вважала недолугою. 

— Ви тільки подивіться.  Наша розумниця обізвалася. — колишня дівчина Островського погано реагувала на критику в свою адресу.

Через це ніколи не дозволяла себе кидати під ноги. Завжди знаходила спосіб, щоб припинити ці  безкінечні  цькування. 

— Багінська, закрий свого рота. — Костя не збирався вислуховувати всіляку гидоту про Корбут. 

Віват такий самий навчальний заклад, як всі інші. На першому місці повинні бути  знання, а потім вже популярність, слава та загальне визнання. Огнієвський не хотів, щоб Аля мала якісь конфлікти з  підстилкою Островського тому  й заступився за неї. 

— Якщо, нічого не тямиш в прекрасному, то краще помовч. — Гордієнко вже набридло бути в тіні якоїсь силіконової ляльки та постійно змагатися з нею за першість. 

Білявка думками була десь далеко. Лізу зовсім не хвилювало написання шкільного твору, коли в її житті панував суцільний безлад. Ну, отримає вона гарну оцінку, а далі що? Знову якась невідомість? Або, ще гірше. 

— Одинадцятий клас я зараз покличу Ореста Максимовича. Заспокойтеся.— Марія Тарасівна трохи нервувала, бо минуло вже десять хвилин уроку. 

З такими темпами учні нічого не встигнуть написати. Хіба, що декілька речень. Хтось впорається з цим блискуче, а дехто навіть не підпише свою роботу. Все, як завжди. От, якими різноманітними бувають шкільні будні. 

Стас написав на дошці сьогодішню дату, бо серед його однокласників  були такі кадри, які можуть зробити купу помилок там, де в  апріорі  їх не може бути. Поліна та Діма швидко взялися до роботи. Відверто кажучи, вони українську літературу в Лондоні не вивчали, але багато чули про творчість Івана Багряного від своїх рідних. 

—Доведеться імпровізувати. — Адаменко очей не зводила з Романа. 

Якось не так вона собі уявляла їхню довгоочікувану зустріч. Склалося  таке враження, ніби Зарудняк  уникає свою найкращу подругу. Минає ще декілька секунд. Раптом Поля поринає з головою в основний сюжет книги.  Спочатку в неї це не дуже добре  виходило, бо Адаменко вже багато років не читала нічого подібного, але зібравшись з думками вона продовжує писати. 

— Я вірю в тебе. Так тримати . — Дмитро відкриває підручник, аби не здаватися таким легковажним.

Колись давно його мати захоплювалася творами цього видатного письменника. Навіть декілька разів замовляла його книги через інтернет. Поліщук навіть пригадав той факт, що сам неодноразово бував над прірвою. І більше він потрапляти туди не хоче. Там не так яскраво, як це описують в художніх творах. 

Макс та Влад довго копирсалися під партою. Два дні тому якась паскуда забрала їхні шпаргалки з алгебри. Тепер доведеться напружувати свій мозок на наступному занятті. Розінський одразу помічає недобрий вогник в очах Островського. 

— Так, от звідки ноги ростуть? — брат Ритки зовсім оскаженів

Він почав кожного підозрювати в нещирості. Навіть свою колишню наречену Яніну. От до чого доводять гроші. Людина стає неконтрольованою. Поетапно забуваючи себе справжню. 

— Максе, не чіпай їх. — Влад ледве вмовив свого товариша сісти на місце. 

Андрієвський також був не в захваті від Маркіяна та його компанії, але сидів мовчки. Не погрожував когось покалічити, як це робив хлопець Соньки. 

Вадим та Уляна не поспішали виконувати завдання. До кінця уроку ще тридцять хвилин. Вони обов'язково  щось вигадають. На крайній випадок знайдуть вже готові твори в мережі. Просто трохи перефразують і готово. 

Через декілька секунд  Марія Павлівна попросила Яніну назвати всіх відсутніх. Дівчина не змогла відмовити вчительці тому й виконала її прохання. На неї одразу ж накинулася Юлька.

— Це обов'язки старости класу, а не твої. — білявка навіть дихати одним повітрям з цією Корбут не могла. 

Чорнява постійно її дратувала. Це неабияк здивувало Настю. Сестрі Альбіни аж ніяк  не хотілося вступати з цією тупою Барбі в словесну перепалку, бо все одно Багінська до кінця свого життя захищатиме цю нікчему. Березюк написала невелику записку та передала її Роману. Хлопець зрозумів, що має втрутитися, поки не стало надто пізно. 

— Авраменко, чого репетуєш? — Зарудняк кохав її, але втрачати здоровий глузд не збирався. 

Це через Юлю він став таким. Посварився з Даніелем. Ще й досі з ним не помирився. Ну, хіба воно того варте?

— Ромо, заспокойся. — Денисюк змушує свого друга  замовкнути. 

Відверто кажучи, хлопець не хотів займати посаду замісника старости класу. По - перше, це велика відповідальність, а по - друге, неупереджене ставлення до себе. 

— Юлько, не біси мене. — Денис вважав Інрід дурною, однак виявилося, що Авраменко ще тупіша за королеву Вівату.