Розділ 13

Наступного ранку Станіславу зателефонував  дядько Микита. Юнак як завжди збирався до навчального закладу, але мав терміново з'явитися в поліцейському відділку. Його мати погодилася відвезти туди свого сина, бо якраз  мала заїхати до своїх колег, аби переглянути справи дворічної давності. 

—  Рідненький, йди снідати. — жінка швидко зробила тости з сиром.

Між іншим, його улюблені. Дружина підполковника Лисенка рідко готувала, бо зазвичай родина одинадцятикласника обідала, снідала та вечеряла в місцевих ресторанах. 

— Зараз, одну секунду. — юнак швидко одягнув шкільну форму, бо звик до самодисципліни з раннього дитинства. 

Він складає все необхідне для занять в школі, а потім виходить зі своєї кімнати. Чесно кажучи, за три місяці літніх канікул Лисенку вдалося небагато дізнатися про Островського та його дружків. Останнім часом Банда майже не спілкувалася зі своїм одноклассником. Навіть Багінська трималася осторонь. І все через посаду  його батьків. 

— Я приготувала вівсяну кашу з фруктами. Смачного. — Катерина  сідає на стілець біля величезного дзеркала.

Жінка майже не спала минулої ночі, бо знову до ранку дивилася кримінальну хроніку новин. Думала, що це якось допоможе прокуратурі  розплутати загадкову смерть Лілії Ярчук. 

— Дякую, мамо. —  юнак починає снідати.

До першого уроку  ще майже година. Старшокласник якраз встигне поговорити з майором Руденко. Доповісти йому про успіхи свого невеликого розслідування. Насамперед Лисенко намагався діяти в інтересах своїх батьків, але це було непросто, бо в тому Віваті кожен крок фіксувався Підлісним. 

Через п' ятнадцять хвилин він вже сидів в машині. Поряд з мамою було не так страшно. Навіть розповіді про відомого злочинця 90 - тих на прізвисько Псих вже не навіювали пекельний жах, як це було раніше. Поїздка від їхнього дому до поліцейського відділка зайняла близько десяти хвилин.
В кабінеті на юнака вже чекала вся його рідня. 

— Сонечко , заходь. — Катерина налила в чашку арматної кави. 

Вона присіла за стіл біля вікна. Увімкнула комп'ютер та почала щось шукати в інтернеті. Тим часом Руденко витягнув невеликий блокнот, аби записати кожне слово свого  племінника. Від ходу цього розслідування залежало не одне життя. Якщо, вбивцю не зупинити, то хтось  може постраждати. 

— Дядьку, мені набридло шпигувати за своїми однокласниками. — Стас прекрасно розумів, що рано чи пізно вся правда відкриється.

Тоді його бездоганній репутації настане кінець. Ніяка Багінська не западе на такого невдаху. Навіть Огнієвський та Гордієнко зневажатимуть свого найкращого друга.

— Синку, потерпи трохи. — Анатолій ледве  заспокоїв хлопця. 

Чоловік не думав, що Віват настільки химерне місце. Однак, риба гниє з голови. Чи не так? В кабінет Руденка хтось постукав. Катерина підійшла до дверей та відчинила їх. Жінка запросила Яну та Алю  присісти на канапу. Її син був трохи спантеличений, бо не очікував тут побачити сестер Корбут. 

— Доброго ранку. — Альбіна підходить до столу підполковника Лисенка. 

Дівчина знову думала про вчорашній вечір. Колись вона люто зненавидить Островського. Змусить своє серце відмовитися від того палкого  кохання. Але, точно не сьогодні. 

Відверто кажучи, Яну  вже дістало виконувати чужі накази. Відтепер старшокласниця користуватиметься лише своїм розумом.  Чорнява повільно переводить свій погляд на друга Огнієвського, який вдає, що не помічає дівчину. Якщо, Ярчук не доведе справу до кінця, то Алю посадять. І це буде її провина, бо не змогла захистити близьку для себе людину. 

— Той Островський виявився  міцним горішком. Потрібен час, аби з ним зблизитися. — Яніна не хотіла, щоб хтось довідався про задум Соні та Рити вбити її.

Це якось не входило в плани чорнявої. Принаймні поки, триває слідство. Колись все здавалося таким безхмарним, а зараз навіть страшно уявити, що буде далі. Вона своїм життям  ризикувала, аби допомогти поліції вийти на слід Романової. Але, нічого не вдалося, бо та навіжена  дуже швидко зникла з Вівату.

— Корбут, не лізь в це. — Стас починає нервувати.

Юнак навіть гадки не мав, що задумав молодший брат його матері. Відправити до приватної школи одразу трьох шпигунів було поганою ідеєю. Станіслав виріс в атмосфері небезпек, а ці панянки надто ніжні, аби позиціонувати себе, а якості таємних  агентів. 

Це вже переходило всі межі. Мав бути інший один спосіб, аби притягнути родину Островських до кримінальної відповідальності. Не такий дурнуватий. Чесно кажучи, молодший Лисенко  марив дівчиною того білобрисого виродка. Навіть об заклад з Огнієвським побився, що піде з нею на випускний.

— Тату, поїхали звідси. — юнак спустився на перший поверх. 

Чорнявий  терпіти не міг найпопулярнішого учня Вівату. В  душі  хлопця одразу прокидалася якась ревність. Це Стас мав бути на місці Островського. Дихати на повні груди. Жити, як востаннє. Ще тиждень тому Костя  вмовляв його забути Інгрід. Викинути з голови всі спогади, які пов'язані з нею. Проте, серцю не накажеш. 

Анатолій Борисович швидко  знаходить ключі від машини, які вчора забув на роботі. Довелося викликати молодшого брата Каті, аби дістатися додому. 

— Стасе, що сталося? — Лисенко  помітив якийсь сум в очах свого сімнадцятирічного сина.

Ще таким пригніченим він хлопця не бачив. Батьківське серце одразу запідозрило щось лихе. 
Підполковник повільно повів  Станіслава до виходу. Біля воріт на них вже чекав охоронець Катерини. 

Оксана Григорівна  Дуб підробляла в Віваті вчителем хореографії, але через брак коштів була змушена шукати додатковий заробіток. Доля зовсім випадково звела дівчину з дружиною Анатолія Борисовича. Вони познайомилися три роки тому на благодійному аукціоні. З того часу русява працює на сім'ю Лисенків.

— Тату, я не хочу  зараз  це з тобою обговорювати. Давай потім поговоримо. — хлопець сідає до машини. 

Оксана вдає, що нічого не бачила. Її батьки рано померли. Загинули а автокатастрофі, коли дівчині було шість. Весь цей час про Дуб піклувалася тітка Анжеліка та її старший брат  Михайло.