Розділ 5

Смерть, або життя. Знайома фраза. Чи не так? Сьогодні, ніби  не Геловін, але в Романову, ніби демон якийсь вселився. Водій Островського підійшла до дверей, аби їх зачинити, але Соня помітивши щось дивне взяла до рук свій телефон. 

— Рито, я чула якісь постріли. — Літкевич ще ніколи не було так страшно. 

Вона вже шкодувала про те, що погодилася  викрасти психотропний препарат з кабінета своєї матері. Це дійсно було безглуздою ідеєю. Тепер її можуть кинути за ґрати. Тоді можна забути про Мальдіви назавжди. В'язниця жахливе місце, бо там складно вижити. 

— Соню, не вигадуй. — Розінська витягує з сумочки невеличке дзеркальце. 

Незабаром її помста закінчиться. Та жалюгідна Ярчук помре, а Макс нарешті почне все з початку. Ніхто не врятує Яну. Навіть її кмітлива сестричка. Аля надовго запам'ятає епічну смерть тієї, яка стане приводом для  загального обговорення. Шила в мішку не сховати. Рано чи пізно близнючка Ярчук відповість по закону. Саме цього й добивалася Марго. 

— Навіщо нападати на  колишню твого брата?  — Літкевич підбігла до склянки з пепсі - колою. 

Дівчина не планувала позбавляти життя Яніну бо хто від цього стане щасливішим? Лише одне Ритка? Розінська вже давно втратила здоровий глузд. Це почуття до Влада роблять її такою нестерпною. 
Соня не розуміла чому двері в підсобку  були відчинені. Ще годину тому охоронець Вівату тут був, аби все  особисто перевірити. Там навіть світло не  горіло. Це не сподобалося одинадцятикласниці, бо за ними дійсно міг хтось стежити. 

— Ця тварюка має загинути. Я додала до транквілізатора кілька крапель щурячої отрути. — Маргарита не боялася ніякого осуду. 

На війні всі методи знадобляться. Навіть  найжорстокіші. Вона хотіла просто віддалити Макса й Андрієвського від сестер Ярчук тому й вигадала це отруєння. Насправді Розінська збиралася вбити Яну,  щоб змусити Алю взяти на себе провину за смерть власної сестри. 

Дівчата стояли до Ліки спинами, позаяк біля вікна було трохи видніше. Старшокласниці хотіли підправити макіяж й зачіску, однак Романова їм завадила. 

— Я все чула. Прекрасне зізнання для поліції. — водій Островського сідає за парту. 

Брюнетка не думала, що ці багатійки настільки холоднокровні. Їм ще  навіть немає вісімнадцяти, а вже  так вміло граються з життями невинних людей. З такими здібностями можна далеко піти. Про Розінську й Літкевич часто  розпускали неправдиві плітки тому вони й злилися.

Яна та Аля на фоні цих істеричок були просто святими. Ліка переводить погляд на підвіску в своїй руці. Одна з одинадцятикласниць плавно розвертається до неї обличчям. 

— Це прикраса Яніни. Звідки вона у вас? — Соня робить декілька кроків назад. 

Дівчина вже давно не почуває себе в безпеці. Ніяка вона не вбивця, а лише маріонетка в руках Ритки. 
Якщо, її подружка ще й досі не вірить в існування найвідомішого наркодилера цього міста, то Літкевич не така дурна. Вона усвідомила, що водій Островського так просто її не відпустить. 

— Забирайтеся звідси. — кричить Розінська. 

Дівчина прямує до вікна, аби його відчинити, але не встигає. Романова швидко піднімається з місця та біжить до доньки міського голови. Жінка довго дивиться їй у вічі, а потім наносить декілька ножових поранень. 

Ритка падає на підлогу. Вона втрачає свідомість. Сонька намагається допомогти сестрі Макса, однак Ліка погрожує її вбити. 

— Тільки пискни, то станеш наступною. Тобі треба негайно  зникнути з Києва. — брюнетка дає Літкевич номер телефону Підлісного.

Довірена людина Гордієнка знає, що робити. Ліка допомагає Соні вийти з кабінету хімії. Вона відводить її до шкільної їдальні, де на дівчину вже чекав Святослав. Він передав своєму босу якийсь пакет. 

— Літкевич, ходімо. — охоронець силоміць тягне її до виходу. 

Старшокласниця не хотіла з ним сперечатися. Риті своїм скиглення вона все одно вже не допоможе. Тільки гірше зробить. Довелося сісти до машини Підлісного. В Соні  ніяк з голови не виходила та підсобка. Вона була впевнена, що там хтось є. На жаль, дівчина не могла навіть зателефонувати комусь зі своїх однокласників, бо забула свій мобільний в кабінеті хімії.

— Відвезіть мене в аеропорт Бориспіль.  — Святослав погодився виконати її прохання.

По дорозі вони заїхали до якогось невеликого кафе. Поїли бургерів та випили кави. Після цього протеже Анжеліки Едуардівни придбав квиток на найближчий рейс до іншої країни. З тих пір він більше  те дівчисько не бачив. Охоронець Вівату був впевнений в тому, що Літкевич вже ніколи не заговорить.

Святослав хотів  знову повернутися до школи, але Романова попередила свого спільника, щоб  він поки ніде не світився. Тому Підлісний поїхав додому. Увімкнув телевізор та почав дивитися якусь спортивну передачу.

Тим часом Ліка підняла Риту в повітря. Вона повісила дівчині на шию медальйон в формі янгола, а згодом брюнетка викинула Розінську з  вікна. Водій Островського підняла з підлоги айфон Соні, аби ніхто не запідозрив старшокласницю. Романова знову зайшла до підсобки. Аля досі була жива.

— Готуй собі надгробок. — жінка гладить чорняву по голові.

Ліка була бездушним створінням. Відколи не стало Михайла вона зовсім звихнулася. Єдиною розрадою був батько Маркіяна. Солідний й владний бізнесмен. Поряд з таким будь - яка жінка стає слабкою.
Романова не втрачала пильності, бо Ярчук лише на перший погляд така невинна овечка, як здається. 

— Мені боляче. Допоможіть. — Альбіна ніяк не могла спинити кров.

Ліка хитро посміхнулася, а потім вдарила дівчину. Брюнетка виходить зі школи та прямує до стоянки. В машині вона знаходить антисептик.  Витирає руки та обличчя, щоб поліція нічого не дізналася.
Десь через п'ять хвилин жінка помічає майора Руденка та підполковника Лисенка. Вони якраз збиралися зайти до кабінету хімії.

Костю та Лізу благають почекати за дверима, поки правоохоронці все ретельно оглянуть, але чийсь несамовитий крик змушує поліцейських вийти на вулицю. Інгрід виривається з обіймів Вадима та біжить до того самого вікна звідки здійснили напад на Розінську.