Глава 5

Ми вже практично підходимо до мого будинку і тиша, яка тягнеться за нами упродовж усієї цієї афігітельної прогулянки, починає мене напружувати.

Добре обміркувавши, все ж наважуюсь перервати смертне мовчання.

-Марк, дякую, що відігнав Ніла. Він справді був твоїм єдиним другом?

- А чи він був другом?!

- Знаєш, я обожнюю такі розмиті відповіді - не приховую роздратування в сторону Марка.

- Так - відповідає він, важко видихаючи й невдоволено кривлячи обличчям – Ніл, був моїм єдиним другом, задоволена?

Від його зізнання мені стає сумно і я починаю відчувати свою провину. Не піди я танцювати з Нілом, нічого цього не сталося б.

- Але ж я можу бути твоїм другом?

- Чому ти перевелася до нас і загалом переїхала? – питанням на питання, обожнюю…

- Тата перевели сюди на нову посаду, ось мені й довелося попрощатися з усім і всіма, кого я люблю.

- І багатьох любила? - Мені здається чи це прям сильно особисто ...

- Ну, я мала класну школу, дуже дружний клас. Була своя компанія.

- То ти шкодуєш за старим життям?

- Ні, бо друзі виявилися не справжніми – відразу перед очима постає Максим і мене охоплює сум. З секунд двадцять тиші я додала те, в чому вже упевнилася - напевно як і сім'я. Єдине про що я безмежно сумую – моя кімната.

- Ну, тут хоча б я можу тебе зрозуміти. Після переїзду Поліни з пані Ганною, я намагаюся менше бути вдома.

- Так ти ж мені казав, що вона тобі двоюрідна сестра!

– А навіщо мені тоді треба було розповідати тобі особисті моменти моєї родини? Я бачив тебе вперше! – та трішки помовчавши, продовжив хлопець - Вони переїхали минулої весни й батько почав пресувати мене ще сильніше, оскільки Полька вміє грати роль чудової дитини і я явно програю на її фоні.

- Тобі вони зовсім не подобаються?

- Кать, перш ніж привести мою однокласницю з її матір'ю до будинку, де живу я теж, можна було хоча б попередити.

- Просто привів?

- Так. Повертаюся з прогулянки, вдома чужі манатки, а фотографії моєї матері прибрані до шафи, Мов її ніколи й не існувало.

Не знаю, що саме рухало мною в цей момент, але я ніби відчула його душевний біль і мені так захотілося хоча б трохи полегшити це відчуття, тому не придумавши нічого кращого я загребла Марка в обійми.

Між нами настала тиша, на мить здалось, ніби я оглохла або просто світ на секунди перестав існувати. Єдине, що я чітко розуміла та відчувала – тепло. Воно повільним струменем тяглося по моїх пальцях і вздовж рук, згинаючись і звиваючись, безперервно продовжуючи свій божевільний потік, вливалося в серце, до країв наповнюючи його собою.

Зараз як ніколи сильно мені хотілося б знати, що ж у цей самий момент відчуває Марк. Чи тримає і його теж у заручниках це блюзнірське, чарівливе відчуття.

З Максимом так не було ... ні.

- До завтра, Кать - і ці слова вмить повертають у реальність.

- Бувай, Марку.

Рівно та байдуже, наскільки це можливо, відповідаю хлопцеві. Але обійми не розкриваю. Чекаю, коли він зробить це сам, а серце так і б'ється в грудях та так сильно, ніби стометрівку пробігає. В по думках рахую до п’яти й вирішую йти до під’їзду. Як раптом дві долоні охоплює моє обличчя і до моїх губ линуть його, безперечно, ідеальні губи.

Не минає й секунди, як хлопець починає поглиблювати поцілунок, що викликає в мені бурю змішаних відчуттів. Його язик такий гарячий і ніжний щоразу вривається в мій рот геть-чисто позбавляючи мене самовладання і я розумію, що теж намагаюся цілувати його у відповідь. У голові туман явно від нестачі кисню і коли він відступає, я роблю різкий подих. Марк ще раз, але вже ніжно і швидко поцілував мене в губи.

- Не вийде з нас друзів – каже хлопець і йде залишаючи за собою купу питань у моїй голові.

Вже піднімаючись до своєї квартири, я згадувала цей вечір. Він був найінтимнішим і відвертішим за все моє життя. ВІН - це і є Марк.

Зайшовши додому, я була навіть задоволена тим, що батьки вже відпочивали, адже увійшовши до ванни й подивившись на себе в дзеркало, я побачила опухлі червоні губи, які так і розпливалися в абсолютно ідіотській посмішці.

Лягаючи спати я чекаю на  ранок, а заплющуючи очі раз по раз бачу нас з ним разом.

***

- Жень, привіт! Як вечір? Ти нормально дісталася додому?

- Кать, Ніл закоханий у мене по вуха! Спочатку я пропонувала йому поїхати до лікарні, але він сказав, що нічого страшного немає і навіть не болить вже.

- Там точно не було перелому?

- Кать, мені все одно чи є там перелом! - З чарівною усмішкою промовила подруга - У нас був секс і Ніл був просто приголомшливим.

Слухаю та намагаюся перетравити інформацію…

- Жень, ти ж з ним особливо і не знайома!

- Коли ти зустрінеш своє кохання, то тобі буде все одно на час і тривалість вашого знайомства, пам'ятай це - трохи зніяковіло, але впевнено відповідає подруга. – А ти як додому дійшла?

- Та на таксі доїхала - сама не знаю, навіщо збрехала. Може не хотіла переривати її ейфорію, або ж хотіла залишити своє потаємне тільки для себе.

- Шкода, звичайно, що з Марком не вийшло, адже я ставила на нього! Але нічого, Ніл теж чудовий! До речі, ми й тобі хлопця знайдемо. Як ти дивишся на Олега?

– Третя парта зі сторони входу в клас?

- Ти б ще за варіантами на перший, другий розділила б. - З виразною усмішкою заявляє Женька - Він, між іншим, заглядається на тебе, поки ти сидиш з містером «поганий настрій».

- Та нормально мені з Марком сидіти.

- Він твого існування навіть не помічає! – запевняє подруга, але відповідати я не буду.

Вже дуже навіть помічає, але поки що розповідати я не стану.

У будь-якому разі зайшовши до класу, я пливла на хвилі щастя за свою парту.

- Привіт – тихо, але з посмішкою говорю хлопцеві – Нормально дістався додому?

- Нормально – так холодно та байдуже відповідає хлопець, ніби не він учора сам почав цілуватися!