Глава 4

***Катя***

- Ти розумієш що це означає? – дивлюсь на подругу яка перебуває явно в трансі.

- Що ти йому сподобалась?! – впевнено кажу я дівчині.

- Ти ж сама сказала, що Марк зам’явся перед відповіддю!

- І що з того?

- А те, що подобаюсь я насправді їм обом! Ти не помічала, що він частенько задивляється на мене? А  Ніл в "Аромі" базікав тільки зі мною!

- Напевно, я просто не приділяла цьому увагу! Але, кого ж ти тоді обереш? – запитую, а в самої ком посеред горла.

- Все буде залежати від хлопців та їх пристрасті стосовно мене – з серйозним обличчям каже дівчина й не витримуючи зривається на сміх – Шуткую. Я не знаю кого обрати, до цього питання необхідно підходити комплексно! Скласти всі за та проти. Характер хлопців, наші спільні інтереси й родини, хоча тут у кожного по плюсику?

- Родини?

- Ну звісно ж! Мій хлопець обов’язково повинен бути із забезпеченої й порядної сім’ї, бо мої батьки просто будуть проти цих стосунків.

- Дурість якась! Це шкільна закоханість. Ти ж не обираєш собі майбутнього чоловіка.

- Катя, кожен хлопець повинен розглядатися як майбутній чоловік, інакше навіщо я буду час витрачати? Я тоді краще серіал подивлюсь.

- Яка ти розумна... та хитра – з посмішкою та внутрішнім захватом споглядаю на дівчину.

*Дзвінок на урок

Повертаюсь в клас та спішу дати свою згоду Марку.  

- Ми прийдемо – шепочу на вухо Марку.

- Добре – байдуже відказує хлопець

- Ей, ти чого? Я сподівалась хоча б на якусь позитивну емоцію! – кажу та ліктем пихаю його в бік, мовляв, прояви хоча б якусь увагу.

- Кать, ти реально тупа? Чому я маю радіти? – трішки грубо зпитує Марк, потирає бік.

- Нащо запрошував?

- Для друга, кажу ж сподобалась. – й відвертається! Нахаба яка!

- А, ну тоді я може не йти на вечірку, хай Женя йде сама – кажу хлопцю на що останній лише потирає перенісся.

- Роби як вважаєш за потрібне, якщо що, то я запрошував Вас! – на хвилину змовчавши, продовжив Марк – І не відволікай мене більше, я на відміну він тебе, намагаюсь вчитись.

- Бе-бе-бе. Намагаюсь навчатись, бездар.

Часом я замислююсь про зміну парти й відповідно сусіда, але розумію, що залипла на цього бовдура патлатого.

Маючи постійний доступ до його профілю, я помітила ідеально рівний ніс, довгі вії, пухкі вуста, а ще цей пес блохастий користується неймовірно приємним парфумом.

Мені сумно від думки, що я йому обридла. Боляче, що мій душевний потяг не взаємний.

 Під кінець навчального дня, коли ми вже розходились по домівках, до мене підійшов Міша, що сидить за мною.

- Катюх, привіт.

- Міш, яке привіт? Ми з тобою весь день сиділи майже поряд.

- Це не важливо. Є діло з яким зможеш допомогти лише ти. Може я тебе проведу й заодно розповім?

- Ну якщо настільки важливе, тоді добре, пішли.

Зізнаюсь, я не бажала, аби хтось знав мою точну адресу, тому вирішила йти до першого відчиненого під’їзду.

Всю дорогу Міша розмовляв про навчання й плани на майбутнє. Він звичайний, нормальний хлопець, який складає звичайні, нудні плани на життя.

- Міш, ти мене майже провів, а так ні про що й не розповів. Може до суті?

- Добре, як забажаєш. – каже хлопець й починає копошитись в телефоні – В мене тут фотка завалялась – швидко показує на телефоні… Мене! Мене, котра лежить на підлозі вбиральні без почуттів – Уявляєш, який фотошоп можна виконати?

- Нащо?

- Все просто Кать. У всіх хлопців бажання однакові. Ти ж йдеш на вечірку?

- Припустимо…

- Я хочу, аби ти поцілувала мене при всіх.

- Міш, я не буду такого робити!

- Тоді відфотошоплений варіант побачить увесь клас, хоча, достатньо однієї Поліни, аби світлину продивилась уся школа. Час все обдумати в тебе є.

- Та пішов ти! – кажу хлопцю і з гордо піднятою головою йду до чужого під’їзду.

Чекаючи поки Міша скриється за обрієм, я крапаю гнівне повідомлення для Марка:

«Брехло ти, Марк. Казав, що до мене він більше не підійде?!  Майже повірила. Він мене тепер ще й шантажує!»

Не витримую й відправляю смс її гордому власнику. Проходить менше хвилини як я отримую нове повідомлення:

«Звідки в тебе мій номер?»

Він що білини об’ївся? Мені здається людину потрібно більше турбувати, що воно брехло мале!

«Брехло ти, Марк, й нікчема»

Розчарування! Не день, а цілковита гіркота.

Ранок наступного дня був достатньо типовим, поки я дійшовши до класу, побачила Мишка з рукою в гіпсі. Напевно всесвіт існує. Тож з задоволеною пикою я вирішила пройти повз, я вже потім мені долетіла фраза:

- Передай, що фото я видалив.

Секундний ступор й ціль – виловити Марка.

Благо він вже сидів за партою.

- Ти нащо руку зламав йому?

- Кать, тобі щось знову наснилось?! – доволі спокійно й не дивлячись на мене відповідає хлопець.

- Тоді чому моя фантазія попрохала передати інформацію про видалене фото?

- Я не розумію твоїх дурниць. Тобі щось наснилось. – каже Марк, а в самого самовдоволена посмішка так і пробивається на пиці.

- Я все ж таки йду на вечірку!

- Знову п’яній шлунок мити?

- Не сподівайся на це – примруживши очі тихо шиплю.

- Ще одну сорочку я не дам, бери для себе стару про всяк випадок.

- Ти нестерпний!

- Ти не перша хто мені це каже – із задоволеною посмішкою відказує Марк.

Йому так личить ця посмішка. Напевно, це вперше, коли я її бачу такою простою та щирою. Але фраза про не першу, мене явно бісить та нервує.

- Всміхайся частіше.- все-таки не стримуюсь й відповідаю хлопаку.

Наступні два дні я активно продумувала в чому йти на вечірку. Більшість суконь були занадто офіційними.

Десь в закутках шафи я все-таки змогла дістати наряд. Сукня була значно вище колін й вся покрита блискітками. Я б сказала, що це вирви око, але бажання зробити враження превалювало над необхідністю комфортного одягу.