Глава 2

Приходжу в себе від того як на мою голову ллється холодна вода, а до рота запихають пальці. Починаю видавати з себе стогони мученика та це мало допомагає. Відкриваю очі й розумію, що тулубом лежу в душовій кабіні, а в моєму роті пальцями орудує Марк. Заклякаю на долі секунди й з чистою совістю блюю.

Марк, полишив для мене два рушники. Витершись й висушивши волосся виходжу з ванни й опиняюсь в просторій кімнаті.

- Я дістав для тебе сорочку – каже Марк й передає ту жахливу червону в клітинку.

- Якщо мене в ній хоча б хтось побачить, це буду кінець.

- Заспокойся, майже всі вже пішли по домах.

- Скільки часу я перебувала в туалеті?

- Звідки мені знати?! Зараз п’ятнадцять хвилин на дванадцяту.

- Так пізно? Мене в дома напевно четвертують. Та й в цю кімнату напевно скоро зайдуть.

- За це можеш не перейматись – каже хлопець й починає йди до дверей – Я викличу для тебе таксі й виведу з дому.

- Знаєш що я тобі зараз скажу?

- Що? – зацікавлено дивиться хлопак

- Ти зі мною розмовляєш – розпливаюсь в посмішці

- Ну ми ж не в школі й не за однією партою зараз.

І він не збрехав, бо повернувшись в понеділок до школи Марк продовжив тримати обітницю мовчання.

 На перерві нарешті зустрічаємось із Женею.

- Кать, ну як сходила на вечірку? Було щось цікаве?

В серцях розповідаю все до дрібниць Жені. В дівчини розширюються очі відвисає щелепа.

- Марк! Наш Марк переніс тебе в іншу вбиральню? Напевно ніс на руках!

- Не фантазуй Жень, нагадую, він облив мене холодною водою й запихав два пальці мені до рота!

- Яка бридота

- Думаю він мав такі ж почуття.

- А як же ти дібралась додому?

- Ну, він викликав для мене таксі.

- І оплатив?

- Так, він оплатив, але прошу не надумуй собі й мені в голову дурниці.

- Ну давай відійдемо від цієї теми. Як відреагували твої батьки?

- Тата на щастя вдома не було, а мати в мене максимально розуміюча жінка.

- А як Марк сьогодні? – з хитрою посмішкою запитує Женька.

- Мовчить, продовжує відторгати факт мого існування по ліву від нього руку.

- Так він тобі подобається?

- Жень, ти часто відчуваєш почуття до цеглини?

- Дурниці!

- От і я про теж! Мені здається, періодично, що він в мою сторону навіть дихати не бажає. Все, закінчуємо тему. Скоро буде дзвінок.

- А серія?

- Потім.

Повертаюсь за парту після дурної розмови й розумію, що мене починає підбішувати його відсторонення. Я навіть не сказала дякую, це звісно не був порятунок століття, та уявляю що було б, аби замість нього, мене знайшов хтось другий. А з іншої сторони, що я поганого зробила цьому олуху, що отримую таке відношення?!

Постукую пальцем об парту й бачу як він трохи напружується, невже згадав, що тут ще і я знаходжусь?

Не витримую й пишу йому записку : «Дякую за порятунок й сорочку. Завтра її принесу». Знаю, дурниця, але після розмови з Женькою я не можу заспокоїтись. Мене банально бісить його ігнор. Передаю все ж таки записку. Він читає й залишає її без уваги.

- Вас розсадити? – долина доволі суровий голос вчителя – На моєму уроці ви або вчитесь, або стоїте за дверима!  Марку, передай мені ту записку, яку написала Катя.

Це кінець. Підуть дурні плітки від яких я вже не відмиюсь.

Але на моє здивування хлопець бере записку до рук та акуратно її рве на дрібні шматки й засовує до кишені. Класом проноситься тихий гул, а мої щоки починає вкривати багрянець. Напевно це навіть гірше, бо від такої реакції можна придумати набагато більше гівняних вигадок.

- Як я маю це зрозуміти? Чи ти вважаєш, що тобі все дозволено?

- Вибачте, проте я не бажаю перед усіма показувати щось своє, особисте.

Клас схожий на великий вулик. Напевно це точно вже не змити з їх пам’яті. Часом, я дуже шкодую, що не можу провалитись під землю.

- Марк, я думаю тобі варто вийти й подумати про свою поведінку – каже вчитель й відчиняє двері класу.

- Я теж так вважаю – каже хлопець, а у Віктора Тихоновича аж живаки загуляли.

- Продовжимо тему.

Звісно він не знаходився за дверима весь урок, а коли повернувся, то нічого по факту не змінилось.

Вже йдучи додому чую як мене хтось окликав. Повертаюсь й бачу як на курилці стоїть Марк й махає рукою. Поки я до нього доходжу, в голові купа варіантів того, що він може від мене захотіти. Ще й ці дурні думки, які вложила мені Женька.

- Привіт – з посмішкою кажу хлопцеві – Ми знову не за партою?

- Так, можна сказати й так – відповідає Марк, затягуючись цигаркою – Нащо ти сунула мені ту дурну записку?

- Я просто хотіла сказати дякую, бо не зробила цього відразу. До речі, скільки я тобі винна за таксі?

- Кать, я приймаю твоє дякую й нагадую, що ти можеш віддячити мені також.

- Я не пересяду! – на ці слова його губи складаються трубочкою, й він щось ніби обдумує.

- Ти ж розумієш, що не подобаєшся мені?

- Ти мені теж, та у виборі між тим сидіти з Поліною чи тобою, я обираю тебе.

- Ти мене жахливо дратуєш!

- І чим же?

- Ти щось буркотиш собі під ніс, постійно набиваєш пальцем по парті, а ще ти пишеш так, ніби в тебе не ручка в руках, а перо з чорнильницею!

- Я й ніколи не помічала такого за собою.

- Тому я не хочу сидіти поряд. Відвали вже від мене! – каже Марк, роблячи останню затяжку.

Риюсь в себе в сумці й розмазую об його груди двісті гривень.

- Тримай, я більш ніж впевнена, що цього достатньо за таксі. Завтра поверну сорочку й напевно більше не розмовляй зі мною.

- Можеш не повертати, я після тебе її все одно одягати не буду.

- Жахливий йолоп! Нащо ти вчора запихав мені пальці до рота? Аби сьогодні ображати?

- А в мене були варіанти? Ти валялась як мертвяк на підлозі!

- Ну й валялась би там далі!

- А тобі подобається коли ти без притомності, а з тобою намагаються переспати?