Глава 22

З Дашою ми проходили по магазинам до вечора. Купували все що бачили, від класного одягу, до непотрібних дрібниць. З облегшенням того що потратились ми сьогодні не мало, а отже не дарма по магазинам ходили, ми поїхали ще перекусити. А потім ми поїхали по домам. Дашу забрала мати, яка була поряд, а я поїхала до себе. Зайшовши до будинку було підозріло тихо. Пройшовши до кухні я побачила записку, від тітки. В ній було написано що та поїхала до подруги, і повернеться тільки завтра. Викинувши записку, я пішла до кімнати. Перевдяглась в домашній одяг, і аж потім спустилась забрати свої покупки з машини.

Весь вечір я вмирала зі скуки. Вирішила подивитись якийсь фільм, та потрібно було його довго шукати, щоб був класний. Коли знайшла вже не хотіла дивитись. Вирішила повчити щось з домашньої роботи. Та з першим зробленим завданням, відкинула цю ідею. Бахнулась на ліжко щоб полазити в телефоні, та й там нічого цікаво не знайшла. Тож відкинувши подалі телефон, я просто дивилась на стелю. Так я й не помітила як задрімала. Та мене розбудило повідомлення, яке прийшло на нього. Долізши до краю ліжка на якому і лежав телефон. Я відкрила і побачила повідомлення від батька. Він написав щоб я зайшла до нього на роботу, за якимись паперами. Це було дивно, чому він не попросив когось з працівників. Та всеж я погодилась, і написала що забери ті папери.

На годиннику висвітилось 23:40, а я вже розуміла що не засну. Тож крім свіжого повітря, і прогулянки по парку я нічого кращого не знайшла. Сьогодні я купила скейт. Тож його я з собою і взяла. За вікном було й не так темно, все освічував місяць. Тож взявши під руку скейт я пішла на подвір'я.

Зачинивши двері я вже спробувала поїхати на своєму ексклюзивному виді транспорту, та це закінчилось плачебно. Тільки я на нього стала і відштовхнулась ногою, як відразу полетіла з махаючими руками на землю. Тож я вирішила що краще спокійно дійти до парку, а там уже й спробую навчитись їздити. Ще по дорозі я заскочила в магазин, і купила пляшку води. На всяк випадок, бо здається що кататись я буду довго. І наврят обійдусь без води. Поїла я ще в будинку, тож я не боялась голоду.

На вулиці був прохолодний вітерець, та не дуже сильний. Що не могло не радувати.

Я швидко дійшла до парку, і як тільки опинилась в ньому. Поставила скейт на низ, і почала вчитись. Спочатку в мене не виходило, я постійно падала. Навіть вмудрилась роздерти коліно і локоть, а на коліно ще й два рази впасти. Та все ж, раза з двацятого в мене вийшло проїхатись, та не довга була моя втіха. Бо я знаву гепнулась на асвальт. Та після цього виходило все краще і краще. Тож через годинки дві, ну принаймні мені так здавалось, я вже могла впевнено кататись. Ще насолодившись годинку своєю їздою, я вирішила що пора до домку. Та вже дібралась я швидше, адже могла їхати на скейті.

Зайшовши до кімнати я подивилась на годинник. В мене ледь очі не вилізли. П'ята година. Я швидко сходила в душ, і лягла трішки поспати, адже скоро в школи. Коли я вже засинала мені здалось, що я забула завести будильник, та сил перевірити в мене не було.

Прокинулась я від лучів сонця, які потрапляли на мене через вікно. Ще трішки полежавши так, я зрозуміла що щось не так. Я прокунулась в чудовій обстановці, як для мене. Переконалась я в цьому коли побачила на екрані телефона 8:12. Швидко піднявшись я пішла збиратись. Знаючи що на перший урок я наврят чи встигну, збиралась не бігаючи по всьому будинку. Зібралась я в 8:46 здавалось що це й не так і багато, як для мене. Я ще встигла перекусити, полазити в телефоні. Так я вирішила що краще почекати дома другого урока чим в школі. Залишилось хвилин 15 до його початку, і тільки тоді я пішла до школи. Та сьогодні я не піду а поїду на моїй машинці, в нашій школі навіть парковка є, величенька. Багато хто на машинах. Тож я швидко опинилась біля подвір'я школи. Нікого ще не було, напевне, ще не кінчився перший. Знала що ще можна посидіти дома, та чомусь же поїхала.

 Зібравшись я вирішила піти до класу, в якому буде наступний урок. Тільки я це зробила, як пролунав дзвінок. Я цьому була рада. Тож не тратячи часу, я пішла в школу.

Уроки пройшли швидко, ми весь час розмовляли з Нікітой, діставали і бісили вчителів. За весь час Нікіта став для мене дуже дорогою людиною. Він постійно заставляв мене посміхатися, підбадьорював та піклувавсь про мене. Також сьогодні, від Даши, я дізналась що Богдан запропонував й зустрічатись, і та сказала що подумає. Вона ще питала що я думаю про нього. Ну і я як справжня подруга розказала всі пляси Богдана, мінуст хай сам уже. Від мене вона і наврят чи хотіла їх чути. Тож під кінець уроків ті вже ходили під ручку, а мені з Нікітой тільки й залошалось що ржать з них.

Останнім уроком була фізра, на яку я вирішила не піти. Так як ще потрібно до тата на роботу. Сказавши друзям чому я йду, вони відразу сказали що відмажуть мене. Подякувавши їм, і зрозумівши що в мене самі кращі друзі, я пішла до машини.

Мій батько був директором компанії, звичайно вона була не супер пуперова, та й не дуже маленька. В батька на роботі я бувала, не часто звичайно, та вже те що я знала де знаходиться його кабінет мене рятувало. Біля кабінету був секретарь, хлопець років 25. Ну хоч в чомусь мамі везе. Тато їй наврят з секретарями зраджує. Та все може бути.

— Доброго дня. Ви до кого? - відразу почав той. Тут я була ще десь рік тому, і його тут не було. Отже він мене наврят знає.

— Привіт, я донька Павла Михайловича, Елісон.

— Ого невже сама дочка завітала до батька на роботу. Ви завітали з якоюсь метою, чи просто? - мені його перші фразочки не зашли.

— Ого, а я що не маю права тут бути? - з піднятою бровою, і награною інтонацію здивування запитала я.

— Вибачте якщо образив, я не навмисно. Скільки тут працюю, вас тут ніколи не було. А як тільки ваш батько поїхав то відразу прийшли.

— Тобто ти думаєш, що я поки його не буде тут. Заграбастаю все собі?

— А в вас ще є якийсь намір сюди приходити?