Глава 17

Як і говорила мати, Елісон не думала ні про що, крім давньої подруги. Вона згадувала всі щасливі моменти які ті провели разом. Та згадала що в класі на не дивилась інша Даша. Ту яку знала Еліс була відважна, швидка та енергійна. А та яка була в класі інша, навіть коли вона згадувала як та себе представляла класу, то виглядала сірою мишкою. 
Еліс навіть і не прямувала до свого будинку, а навпаки йшла в іншому напрямку. По незнайомим вулицям, понурена в себе. Незважаючи на те що відбувалось навколо неї, вона почала переходити дорогу.

Та раптом вона відчуває як її хтось хапає, і падає з ним на землю.

— Тобі що жити набридло! Ти хоть по сторонам дивись, а якби я не встигла, ти б уже лежала на цьому асвальті і наврядчи б дихала. - зі злобою в голосі почала повчати мене якась дівка.

— Дякую, що врятувала. - відповіла я тільки зрозумівши що мене ледь не збила машина.

— В наступний раз будь обачнішою. Мене вже не буде поряд. - з посмішкою відповіла та.

— Хах, добре постараюсь дивитись.

— Меліса, рада знайомству.

— Елісон, взаємно по поводу знайомства. Та в наступний раз краще зустрітись інакше.

— В цьому я с тобою погоджусь.

— Ти дуже занята? Якщо ні, то я б була рада тобі подякувати, запропонував пепекусити. Непроти?

— Ні я не зайнята. Тож залюбки погоджусь скласти тобі компанію. - і тільки зараз я повністю роздивилась її обличчя. Вона була так похожа на мене. - вибач, та скільки тобі років?

— 16 а що?

— Мені теж, просто так дивно. Ти виглядаєш точнісінько як я. Тобі так не здається?

— Можливо, представ ми с тобою сестри близнючки. - з цього ми обидві засміялись і попрямували до кафе.

Провівши добре час з новою знайомою, і не забувши обмінятись номерами телефону, я попрямувала до дому.

Зайшла я в нього в 16:34, ех довгенько я до дому зі школи шла. Сім годин багатенько. Зачинивши двері на мене налетіла тітка.

— Ну і де ти була, чому знаючи що до нас прийдуть в гості так довго десь лазила. Ти що хочеш під домашній арешт. Бачте батьки трішки були зайняті що може й не помічали що ти так пізно приходиш, та тут є я. Де ти лазила майже дві години?! - вже почала на мене кричати Таня. Єдине що я зрозуміла за весь час, так це те що вона не знає що з уроків я пішла ще з початку. Навіть страшно представляти що б було.

— Да заспокойтесь ви тітонько Таньо, це не так і багато. Я постійно так повертаюсь до дому. Просто по дорозі завжди милуюсь місцевістю, ну і як за звичай дуже милуючись не замічаю що заходилась, і не понятно де опиняюсь. - придумуючи на ходу протараторила я.

— Дивись мені, дізнаюсь що з якимсь пацанюгой шлялась, тобі не жити. Зрозуміла?

— Звичайно. Не хвилюйтесь, більше такого не буде. Я вам гарантую. - і поцілувавши швидко тітку в щоку, я піднялась до своєї кімнати. Мало б ще щось найшла б щоб докопатись. По словам Тіми його мати дуже хороша, та не тоді коли ти бродиш десь без її дозволу. Про це мене якраз попередили коли я гуляла з Нікітою.

— Тітонько, чи немогли б ви мені підсказати, коли прийдуть мої батьки і люди яких називають гостястями! - на весь будинок зі своєї кімнати, верещала я.

— А може б ви спустились панночко - більш нормальним тоном говорила жінка - І НЕ ВАЛУВАЛИ НА ВЕСЬ БУДИНОК! - заверещала та що в мене на другому поверсі з зачиненими дверима, ледь не лопнула барабанна перетинка.

На цьому я вирішила припинити наш ввельми цікавий діалог і привести себе до ладу. Поки на низу було чутно що хтось бахкає кастрюлями і посудом, я почала вибирати лук. Який потім складався з плаття. Темно зеленого з верху і сірим знизу. З длінними рукавами. Плаття повністю облюгало мою фігуру, яка була як на мене ідеальна. Наносити щось на лице я не мала наміру, тож вирішила спуститись на низ.

— Таню, не могли б ви мені підсказати коли всеж прийдуть батьки і гості? - ледь голосно говорила я.

— Вони прийдуть разом в чотири години. Через декілька хвилин. Тож поможи накрити на стіл, я хоч і проготувала, та накрити не встигаю.

— Залюбки. А Тіма коли вернеться? - хоч мені було і не дуже цікаво бо ранковий скандал з ним давав про себе знати, та булоб негарно не попитати й за нього.

— Він сказав що залишиться в друзів, не хотів заважати. Та й посиденьки за столом в кругу з друзями сім'ї, не долюблює з народження.

— Зрозуміло. - для мене ті слова були облегшенням.

Через декілька хвилин ми вже накрили на стіл, і чекали на прибуття гостей. Поки ми їх чекали почали розмовляти на різні теми, поки нас не перервав дзвінок в двері.