Глава 16

Цілий урок я намагалась не думати про Дашу, це була моя давня подруга. І єдина. В дитинсті наші батьки дуже добре спілкувались, і так вийшло що ми теж.

Спогад

— Елісонько, сьогодні ми поїдемо до наших знайомих, і ти з нами. В них є така сама маленька дівчинка як і ти. Їй теж 4 рочки. Можливо ви з нею поладнаюте. Ну що, поїдем знайомитись.

— Ура, друзі, друзі!

Ми їхали а я весь час милувалась краєвидом за вікном, за великими деревами, які легко на мене впадуть, тож іноді маленька дівчинка їх дуже боялась. Також за ними іноді появлялось сонечко. Дівчинка постійно за ним спостерігала, скільки б ми не їхали б та воно ніколи не відставало. Постійно з нами, стояло на одному місці. Елісон дуже любила цим милуватись. І ось машина зупинилась, дівчинка відразу вибігла з неї, з усмішкою на обличчі. Взявши маму за ручку, дівчинка в підприжку прямувала до дверей великого будинку.

— Ооо, ви вже прийшли, проходьте. - сказала жінка - ти напевне Елісон, я дуже рада тебе бачити. Тобі напевне з нами буде скучно, можеж бігти по сходинка на верх і іти в першу кімнату, там буде Даринка. Вона в іграшки грає, думаю ви подружетесь.

Елісон відразу побігла на верх, де і познайомилась зі своєю подругою. Дівчатка дуже здружились, і стали кращими подругами. Розповідали про себе, співчували одна одній. Навчались в одній школі, де стали одними з найпопулярніших дівчат, ще в такі малі роки.

Та коли Елісон було 14 років вона пішла до подруги в гості, це був вихідний. Яке було її здивування коли вона пришла в пустий дім. Дівчинка хоть і захвилювалась та не дуже, можливо вирішили переїхати нічого ж в цьому поганого нема. Та коли Еліс від матері дізналась що ті переїхали в іншу країну, була здивована. Ще вчора дівчата хотіли зібратись і походить по магазинам, а сьогодні вони вже в різних країнах. Можливо б на душі Еліс було б не так паршиво, якби про це сказала не мати, а подруга. Вони з нею навіть не попрощались, не обійнялись в останній раз. Та мало того Даша їй нічого і не написала. Та могла б. Невідповідала на дзвінки та повідомлення. 

Після цієї ситуації Еліс зненавиділа подругу всім серцем. Для тієї так просто покинути подругу. Так чому ж я повинна за неє сумувати. Вона винна в цьому, вона винна що наша дружба так закінчиться.

Після цього випадку Еліс і стала такою, байдужою та холодною. До цього вона була привітною, доброю, дружелюбною. Та цього не стала після втрати дорогої для неї людини. Дівчинка не могла нікому довіритись, бо знала що вийде все так, як і з Дашой.

Та знайшлась людина які вона довірилась і полюбила, і це був Богдан, який їй зрадив. Принизив її, та не перед кимось, а перед самою себою. Дівчина виглядала нікім в своїх очах. І все через двох людей, які так вплинули на характер дівчини.

Наш час

Вони зустрілись поглядами, та Еліс швидко перевела його. Намагаючись не думати про щось крім урока, вона постійно поглядала на вчителя. Ось цей заповітний звінок, після якого дівчина відразу піднялась і вийшла до коридору. Попрямувавши на кришу. Єдине місце де вона зможе заспокоїтись.

Відкривши двері, в її обличчя подув холодненький вітерець, такий рідний. Підійшовши до краю, вона сіла і почала придивлятись до всього що відбувалось на низу. Люди такі маленькі, такі безнавинні, якщо на них дивитись. Та в близі вони великі та коварні. Саме над цим і задумувалась дівчина, поки її телефон не почав вібрірувать. Даставши, вона побачила слово " "Любима матуся" " піднявши трубку, вона почула крик матері.

— Еліс, сім'я Байчуків приїхала в місто, і вони прийдуть до нас. Тож ми відпросили тебе від уроків, можеш іти до дому.

— Ну і навіщо я вам? - нерозуміючи запитала та.

— Як навіщо, я хоч і погана мати та після того що ти тільки що почула, навряд будеш думати про уроки. Та мені здається що ти вже знаєш що вони в місті?

— Так, Даша тепер зі мною в одному класі.

— Ну в любому випадку іди до дому, я тебе знаю. На всіх уроках будеш про неї згадувати, краще йди до дому. Уроки тобі сьогодні до місця.

— Добре мамо.

Хоч я і не добре ладнаю з батьками, та вони знають як мені все далось два роки назад. Вони знали що вона була моєю єдиною підтримкою, якої нестало. Тож вони намагались любим вчинком допомогти мені. Та було пізно, вже тоді вони були мені далекі.
Посидівши ще хвилин з десять я пішла по речі. Зайшовши в клас мене зустріли здивовані погляди всього класу, так я ж забула що вже урок.

— Вибачте що перериваю вельми цікавий урок, та я швидко. - попрямував до своєї парти я зібріла речі, і вже хотіла іти, та мене відкликнув Нікіта.

— Гей, Еліс, ти куди?

— Мені потрібно до дому. Батьки чекають. - пошепки відповіла я.

— Можете не переживати за мене Валентино Романівно ( вчитель географії) деректор знає що я іду.
З цими словами я пішла зі школи.

Нова глава вже завтра. Сподіваюсь на вашу підтримку❤️❤️❤️