Глава 15

Зайшовши до кімнати, я помітила чиюсь постать.

— Ну і. Не знаєш де твоя кімната. Чому тут сидиш, та ще й в темноті?

— Чекав тебе, як не як друга година ночі а тебе все нема й нема. Тобі ще повезло, бо не влетить від моєї матері.

— Ну як бачиш, та я ціла й неушкоджена. І чому раптом так хвилюватись.

— Ну подумаєш. Дівчина ще вдень пішла з непонятно яким хлопцем в кіно, і не повернулась до дому, коли вже давно темно на вулиці.

— Та я нетак і довго з ним бродила, і чому зразу з непонятно ким, я взагаліто говорила що він мій друг.

— Ну знаєш, мало чого могло статись.

— Аааа, ну звичайно. Тільки знаєш одне дивно, в тебе накільки я знаю мій номер телефону є. Так чому ж не зателефонувати і не запитати де я вештаюсь. А сидіти і бути впевненим що цілесенька і неушкоджена повернусь до дому. Не вважаєш що це смішно.

— Ну може якщо трішки, то так.

— Ай, ну добре. Як бачиш я жива. Тож можеш іти до кімнати, а я в ванну.

— Так, я напевне піду. Тільки я тут старший, тож якщо захочеш ще раз так прогулятись до пізна, та ще й з другом, то краще повідом с початку. І краще на прогулянку ходи с подругами.

— Так, так. Старший обізвавсь. - показуючи язик, перекривила його.

— А ти що думала. Ну добре, вже пізно лягай спи. Надобраніч.

— Солодких снів.

Я швидко приняла душ, і плюхнулась обезсилено на свою тепленьку кроватку.

Ранок

Мій будильник, здається остаточно зламався. Після того як він задзвенів, то зразу ж полетів в стіну. Після цього дівчина вже не могла заснуть, тож прийшлось вставати з ліжка, і йти приводити себе до ладу. На годиннику показувала тільки 7:12, а дівчин вже милувалась перед дзеркалом своїм сьогоднішнім образом. Джинсова чорна юбка, в яку був запрален джемпер білого кольору.

Дівчина спустилась на низ щоб щось приготувати, та зрозумівши що в будинку не сама, а точніше брат який теж навчається в університеті, попрямувала на гору до його кімнати. Побачивши посапуючого на кроватці Тіма, Елісон тільки посміхнулась. Тільки до її голови дійшла ідея як його розбудити, вона вже бігла на його ліжка. З розбігу запригнувши на неї, а точніше на нього. Вона переможно усміхнулась, бо почула звук, оповіщаючи що хлопець прокинувся, і зараз у нього все болить. Піднявшись з нього, і поправивши свою юпочку, дівчина знову усміхнулась, побачивши як той корчиться від болю.

— Доброго ранку, братику. Тобі краще вже прокидатись, а то ще запізнишся на пари.

— Блін Еліс - здавалось би такі невинні слова. Та від нього це була і погроза і все що тільки є. Цим бліном він і вбивав, і різав, шматував, ізбивав. Ну короче всі вже зрозуміли що Елісон від цих слів кинуло в холодний пот.  - Сьогодні в мене немає перших пар.

Дівчина швидко покинула кімнату брата, встряхнувши голову дівчина пішла на низ, з надією що їй не влетить потім.  

Через 20 хвилин на кухні вже літав приємний аромат блинів.

Хлопець спустившись відразу забув, що хотів вбити сестричку, і пішов по запаху на кухню.

Елісон побачивши хлопця, і перхрестилась ще раз в умі.

— Можеш сідати, вже все готове.

— Вважай що вони тебе врятували. - злобно вицідив хлопець.

— Ну, Том, ну я ж не знала що в тебе немає першої пари. Та й мало того, це ще хто повинен ображатись, ти вчора на мене вилив відро крижаної води, а я дівчина. Тобі мене не шкода?

— Тебе, да чого б раптом. За що я повинен шкодувати? - не розуміючи питав той. Ці слова були такі байдужі, вони настільки заділи дівчину.

— Якщо ти будеш і надалі так зі мною розмовляти, можеш більше не розмовляти до мене взагалі, томущо відповіді на сказане не отримаєш. - проговорила дівчина більш злобним тоном. Це й не дивно, пару днів назад вони дуже добре спілкувались, а зараз що. Хлопець постійно огризавсь, і говорить холодним і крижаним тоном. - Я не може зрозуміти за що ти так зі мною говориш таким тоном. Якщо ти не замітив то ти вже перейшов до погроз, і я не можу зрозуміти за що. Ні ну звичайно збудила я тебе не так, та це не означає що мене потрібно вже вбивати. Ти зранку тільки словами мене вже віддав на поїдання собакам. А зараз в відкриту погрожувать, не знаю як для тебе. Та для мене це занадто. - дівчина настільки все це бистро протараторювала що хлопець не міг нічого вставити. Залишилось тільки дивитись з круглими очима. - А ще й братом називається. Ну щож будем як усі брати з сестрою вести війну. - з цими словами дівчина покинула будинок, не забувши як умога сильніше хлопнути дверима.

Елісон хоч і була холодна з крижаним серцем до оточуючих. Та до людей яких вона цінувала, дівчина була другою. Якщо б на місці Тіми був би хтось інший то Еліс і оком не повела б. Цього хлопця за кілька днів вона вже полюбила більше рідних батьків.

Всю дорогу до школи дівчина осмислювала сказані нею слова. Вони були такі смішні. Напевне через необдуманість того що говорила.

Дійшовши до школи Елісон помітила своїх недавньо знайдених друзів, помахавши їм рукою пішла тим на зустріч. В цей момент на її обличчі появилась спражня і щира усмішка. Привітавшись вони зайшли до класу. Відразу продзвенів дзвінок, тож друзі розсілись по місцях.

Через хвилин десять після початку урока, в клас зайшов директор і повідомив про нову ученицю, та зашла і щось собі там говорила. Так як Еліс сиділа в кінці класу то не дуже чула що там говорила та дівчина, яка була така тиха. Елісон навіть і не підіймала свого погляду на дівчину, ну перейшла то у перейшла. Нічого нового.

— Ах точно, ім'я то Даша назвла а про фамілію й забув - згадав деректор, бо й справді і не говорив класові  як звати нову ученицю. -  Байчук. Можеш зайняти своє місце.

Після того як Еліс почула ім'я, вона тільки ухмильнулась своїм думкам. Та після того як почула прізвище дівчини, промелькнила думка. Що це не може бути вона, ні це не вона, це не вона. Це точно не та Дарина Байчук, яку я знаю. Заспокоювала себе та.

Дівчина повільно почала підіймати голову, щоб переконатись що це не та Даша, про яку вона подумала. Та коли всеж побачила, не могла повірити своїм очам. Вона думала це жарт, над нею хтось вирішив поглузувати. Перед нею стояла та сама Даша, яку вона знала, стояла та сама дівчина яку вона намагалась не згадувати.