Глава 12

Підем ми туди аж в 14:00, а отже ще є дві годинки.

Я вирішила що соберусь пізніше, і дістала телефон. Через деякий час я подивилась на годинник, і там було 13:24. Тож вилітаючи з ліжка я швидко опинилась в ванній. Ну там нічого цікавого крім того що накрасилась сьогодні трішки більше. Вдягла я джинсові короткі шорти, ніжно рожевий топ, джинсовку, очки та чорні кеди. Захвативши портфельчик я пішла на низ, і я не запізнилась, хібащо на десять хвилин. На низу вже стояв Тіма, і чекав мене. І він теж був в джинсовому наряді, тільки футболка інша, і штани, а в мене шорти. Прям як парочка, це так мілашнінько.

— Нарешті, довше не могла.

— Я ітак швидко, тільки десять хвилин.

— Взагаліто вже 14:36, ти хоча б розумієшся в часі?

— Ну подумаєш переплутала що на пів часика більше, ти ж не розгнівавсь.

— Ну то ти так думаєш. Ну добре, мадмуазель. - відкривши двері для того щоб я вийшла, говорив той.

— Дякую - зробивши якийсь старенький поклон, який я бачила робилять на балу в телевізорі, відповіла я. Обидва почали ржать. Та трохи успокоївшись я спитала:

— А нічого що ми як парочка?

— Яка різниця, головне що ми знаєм правду, а остальні хай що хочуть те й думають.

З цими словами ми попрямували до парку. І так ми рішили пішкаря, а не на таксі. Говорили ми всю дорогу, обидва жартували і обидва хохотали.

Ну якщо коротко то час ми провели чудово. Давненько я стільки не сміялась. Прогулянка в нас продлилась аж до вечора. Поки не стемніло. Потім ми поїхали до дому на автобусі.

За цей вечір ми стали хорошими друзями, також я дізналась, що в нього є дівчина, тож не подумайте що в нас щось може бути. І він пообіцяв нас познайомити. Я цьому дуже рада.

Прийшовши нас чекав накритий стіл різних страв, і вся сім'я. Рідке явище, але можливе. Нас позвали до столу, та ми ще пішли перевдягтись.

Коли ми спустились, всі вже чекали на нас.

— Ітак - промовив батько - це наш перший сімейний вечір, я думаю що ви вже всі познайомились, тож просто посидим всі разом за одним столом і поспілкуємось.

Я б не сказала що вечір був шикарний чи нудний, средньо. Та на мене майже не звертали уваги, в більшості говорили наші з Тімой батьки, або звертались до нього. Так будто мене там і не було, і не повинно бути. Підкинуте дитя на яке всім байдуже. Звичайно братик іноді поглядав на мене і дививсь засмученими очима, чи то він вже задовбавсь тут сидіть, чи він мене жалів. Я не могла зрозуміти що саме відображав його погляд.

Ну ці дві години мовчання мені дались легко, тож я і не засмучена. Як завжди. Подякував всім за вечерю, і побажав хорошого сну, я пішла до себе в кімнату.

Через ще часок розпочався дощ, тож я вирішила вже лягти , бо до цього дивилась ужастік. Я пішла проймати душ, поки я його приймала світло виключили. Та мені було на це байдуже. Домившись я пішла до ліжка, ну і звичайно гепнулась об щось ногою і підстрибнувши на одну ногу, через біль, я не втримала рівновагу і впала. Добре що впала на ліжко, а то точно щось би собі відбила. Та потім до мене дійшло, що й кровать це не зовсім. Піднявшись, я прищурила очі ( завдяки тому що на вулиці було світло, в кімнату воно теж потрапляло) я побачила людину, і до речі живу. Побив її в шось що було саме ближе до мене, я її розбудила.

— Ну і хто ти?

— Тім. Не підскажеш чому в мене так болить спина? - так це я на неї впала, недивно що я гепнулась об щось рукою, синяк тепер буде. Ну і чому воно таке кістляве.

— А нічого валятись на моїй кроваті без дозволу. Ну і чому ти прийшов? - це запитання напевне мене цікавило найбільш, якого він посеред ночі в мене в ліжку дрихне?

— Ну взагалі я з дитинства не долюблюю таку погод як дощ, грім, блискавки. Тож звик що хтось повинен бути поруч. Ти не хвилюйсь, це не на довго. Просто Кара ( його дівчина) ще не приїхала. Тож я буду ночувати в тебе.

— А Карі нічого, якщо щось піде не те. Підчас нашого сну. Ну знаєш, різне буває. - з насмішкой говорила я. Жаль тільки що його емоцій мені не побачити.

— Я не знаю, вибач, не спитав. В наступний раз обов'язково запитаю. Добре?

— Ну як знаєш.

— От і чудово.

— Ну тоді двигайсь, а то я на полу не спатиму. Розляглось, бачте. Не знаєш що ліжком потрібно ділиться, якщо спиш в ньом не сам.

— Ех, ну раз просиш, то прошу до хати.

Ну далі ми ще поспілкувались, а точніш говорили що не потрібно робити, ну обійми, чи доторкатись до якихось місць, а цими місцями було все тіло.

Заговорившись я й не помітила як заснула.